Розділ 13.1

— Складні ідеї, прості дії? — уточнив принц. 

— Саме так! — Леонард махнув рукою на колекцію тамтамів, бубнів та барабанів. — Візьмемо, наприклад, південні танці: чисельні інструменти, ритуальні бої, символічні залицяння, одяг, що змінюється по три рази! Геть не те що, скажімо, у народу ші чи їхніх західних сусідів — феалін. Цим для повноцінного свята вистачить флейти, хороводу й вінків з листя. Одягом й поготів можна знехтувати. Тобто, взагалі.

Тепер всі троє застигли біля вирізаної з дерева жіночої постаті, вдягненої у десятки підвісок замість сукні.

— А як щодо феалінської магії? — пальці Кілліана торкнулися яскравих різьблених намистин, ненав’язливо оголюючи апетитні груди скульптури. — Вона така ж символічна і вигадлива, як це вбрання?

Леонард скрушно похитав головою й розвів руками.

— Боюся, тут мені сказати нічого. Навіть не тому, що вивчення магії порушило б заборону імператора, а я не хотів би зізнаватися в подібному злочині його сину. Просто феалін — справді дивнуватий народ. 

— О, мій милий, — Кетрін відступила від кронпринца й обома руками стиснула долоню чоловіка. — З твоїм вмінням вхоплювати суть через дрібниці, впевнена, ти міг би розказати багато цікавого. 

Леонард ласкаво усміхнувся дружині, торкнувшись її підборіддя так само як до того торкався коштовних експонатів. Ледь помітним кивком голови запросив йти за ним і зупинився перед обладунками й зброєю, підвішеними на тонких нитках так, щоб імітувати фігуру вбраної в них людини.

— Як я вже казав, безпека — одна з трьох базових цінностей будь-якого суспільства. Більшість людей вважає, що зброя має відношення лише до війни, однак найпоширеніше її застосування набагато прозаїчніше.

— Полювання, — примружився Кілліан.

— В точку! — Лео плеснув у долоні й почав загинати пальці: — це й тренування, і забезпечення їжею, і можливість справити враження на майбутню обраницю. Мало що висвітлює особливості суспільства більше, ніж мисливські ритуали. 

— Боюся, саме час визнати свою необізнаність у традиціях полювання феалін, — удавано розпачливо зітхнула Кетрін. 

— Все тому, що вони не полюють, — зронив Леонард. —  Вони створюють умови, за яких здобич робить крок у пастку з власної волі.

«Тобто, виманюють потенційну жертву? — задумливо зауважив дракон. — А що, слушна ідея». 

«Анітрохи».

«Ой, та годі тобі! Ловля на живця — дієвий метод. Якщо, звісно, живець правильний, а в тебе якраз такий є». 

«Це надто ризиково».

«Зовсім ні. Вона в курсі розслідування. І вона досить розумна, аби не впасти в істерику через дрібниці. Спитай, можливо, вона погодиться допомогти».

«Мередіт вразлива до зачарування».

«А ти їй навіщо? — обурився дракон. — І я. Ми захищатимемо».

«Простіше не наражати її на небезпеку».

«Як хочеш, — дракон ображено відвернувся. — Але післязавтра вона поїде — і ти назавжди втратиш можливість подовжити ваше спілкування. Ну й розкрити справу, звісно».

«Про справу — не факт». 

Однак від усвідомлення, що знайомство з феалін справді має бути короткочасним, Кілліану стало неочікувано тоскно. Не буде більше ні єхидних зауважень, ні спалахів щирого гніву та не менш щирої вдячності, ні випадкових доторків, ні збентежених поглядів…

Мовчанка затягнулася. Кетрін кинула на чоловіка багатозначний погляд, Леонард натягнув на обличчя світську усмішку: 

— Сподіваюся, розповідь вас потішила, але боюся, моя довга відсутність серед гостей може здатися зневажливою. Ваша Високосте, з вашого дозволу.

Він спритно розвернувся й з радісним окликом «Фессе Крісбері, який я радий вас бачити!» підхопив найближчого до принца чоловіка й рішуче потягнув його в протилежний бік.

— Який знайомий вираз обличчя, — зауважила Кетрін. — Ставлю діамант проти кремінця, Лео наштовхнув тебе на якусь ідею. Поділишся?

Кілліан вимучив з себе світську усмішку й ледь помітно хитнув головою:

— Вибач. Краще ходімо, дамо можливість газетярам зробити потрібні замальовки — і я поїду. 

— Завжди у справах, завжди зайнятий, — зітхнула жінка. — Кілліане, я все розумію, але не змарнуй власну молодість. Вона мине набагато швидше, ніж тобі здається зараз.