Розділ 13. Що ви знаєте про полювання?

— Ти все-таки прийшов! — Кетрін ван Улліс випурхнула зі строкатого натовпу гостей назустріч Кілліану. — Дякую, бо ж знаю, як важко тобі знайти час на беззмістовні пустощі.

Кронпринц галантно вклонився, торкнувшись губами руки, затягнутої в блискучий золотий атлас. На шиї жінки переливалося кольє з жовтими топазами — його подарунок, а у минулому — одна з коштовностей корони, що дивовижно пасувала до золотої ж сукні. Кілліан вдячно кивнув: Кетрін була майстром транслювання неголосних, але дуже красномовних повідомлень.

— Ходімо, привітаєш Лео з відкриттям виставки, і присягаюся, за пів години зможеш втекти, — вона по-хазяйськи сперлася на його лікоть і неквапливо рушила між гостями, легковажно усміхаючись. — Як твоє розслідування? Виглядаєш трохи втомленим.

— Просувається. Але повільно, — не став лукавити принц.

— Нові зачіпки? 

— Якби ж хтось міг їх правильно витлумачити. На жаль, коли справа стосується забутої магії та давніх культур, я почуваюся розгубленим.

— Давні культури? Це ж буквально той океан, в якому я — найбільша риба!

З-за спини Кетрін показалася коренаста фігура Леонарда ван Улліса. Його наполовину лиса маківка блищала у світлі ліхтарів, але набагато яскравіше сяяла абсолютно щира усмішка:

— Ваша Високосте, така честь бачити вас в цій залі. 

— Як би я міг не прийти?

Лео обвів рукою експонати й ніби випадково затримав руку біля плеча дружини:

— Така краса заслуговує на увагу майбутнього монарха, чи не так? Ходімо, покажу вам свої найцікавіші знахідки.

Кілліан ненав’язливо роззирнувся, відмічаючи серед гостей знайомих аристократів, поважних банкірів та митців. Вечірки в домі ван Уллісів були територією вільного спілкування людей з найрізноманітнішими інтересами. Тут укладалися ділові угоди та поширювалися пікантні плітки, серед яких можна було виловити дійсно цінні секрети так само легко, як і вибовкати свої.

Колекціонер рушив в напрямку найближчої мармурової підставки, пританцьовуючи від нетерпіння:

— Смію зазначити, це дійсно унікальні експонати, надбання яких пов’язано не лише з витратами, а й з ризиками для життя. Примітивні народи дбають про свої культові предмети, адже наділяють їх сакральними сенсами й сприймають, як частину суспільства. Забрати їх — це як забрати дитину чи принаймні корову, тож створення цієї колекції потребувало неабияких навичок дипломатії.

Кілліан ковзнув поглядом по першому експонату — і аж крекнув, розглядаючи довгуватий предмет з закругленим кінцем. Дуже-дуже анатомічно правдивий предмет. Кетрін прикрила губи долонею, ховаючи усмішку.

«Це ж …  — навіть дракон вирячив уявні очі. — Чоловічий, ну, кхм…»

— Чим примітивніше культура, тим простіші цінності, — незворушно продовжив Леонард. — В цьому випадку: безпека, їжа, розмноження. Останні два аспекти часто переплітаються між собою, тому священні символи натякають на деяку схожість процесу засіву ґрунту та засіву жіночого лона. І те й інше призводить до створення нового життя. І те й інше — священно.

«А це, я так розумію, жіноча версія священності?» — розвеселився дракон, змушуючи кронпринца розвернутися до наступного експоната.

— «Квітка життя», — люб’язно підказав Леонард. — Червоне дерево, ручне різьблення.

«Нічого така квіточка. Наскільки я можу судити — доволі реалістична.»

— Південні народи такі щирі й невигадливі, — промуркотіла Кетрін, ненав’язливо ведучі Кілліана далі по залу, де натовп ставав не таким щільним. — Не те що західні, правда, Лео?

Її чоловік тонко всміхнувся. 

— О, південці вигадливі в реалізації, але не в сенсах. Жителі заходу ж віддають перевагу хитромудрим концепціям та максимально простим втіленням.