Розділ 13. Що ви знаєте про полювання?

— Ти все-таки прийшов! — Кетрін ван Улліс випурхнула зі строкатого натовпу гостей назустріч Кілліану. — Дякую, бо ж знаю, як важко тобі знайти час на беззмістовні пустощі.

Кронпринц галантно вклонився, торкнувшись губами руки, затягнутої в блискучий золотий атлас. На шиї жінки переливалося кольє з жовтими топазами — його подарунок, а у минулому — одна з коштовностей корони, що дивовижно пасувала до золотої ж сукні. Кілліан вдячно кивнув: Кетрін була майстром транслювання неголосних, але дуже красномовних повідомлень.

— Ходімо, привітаєш Лео з відкриттям виставки, і присягаюся, за пів години зможеш втекти, — вона по-хазяйськи сперлася на його лікоть і неквапливо рушила між гостями, легковажно усміхаючись. — Як твоє розслідування? Виглядаєш трохи втомленим.

— Просувається. Але повільно, — не став лукавити принц.

— Нові зачіпки? 

— Якби ж хтось міг їх правильно витлумачити. На жаль, коли справа стосується забутої магії та давніх культур, я почуваюся розгубленим.

— Давні культури? Це ж буквально той океан, в якому я — найбільша риба!

З-за спини Кетрін показалася коренаста фігура Леонарда ван Улліса. Його наполовину лиса маківка блищала у світлі ліхтарів, але набагато яскравіше сяяла абсолютно щира усмішка:

— Ваша Високосте, така честь бачити вас в цій залі. 

— Як би я міг не прийти?

Лео обвів рукою експонати й ніби випадково затримав руку біля плеча дружини:

— Така краса заслуговує на увагу майбутнього монарха, чи не так? Ходімо, покажу вам свої найцікавіші знахідки.

Кілліан ненав’язливо роззирнувся, відмічаючи серед гостей знайомих аристократів, поважних банкірів та митців. Вечірки в домі ван Уллісів були територією вільного спілкування людей з найрізноманітнішими інтересами. Тут укладалися ділові угоди та поширювалися пікантні плітки, серед яких можна було виловити дійсно цінні секрети так само легко, як і вибовкати свої.

Колекціонер рушив в напрямку найближчої мармурової підставки, пританцьовуючи від нетерпіння:

— Смію зазначити, це дійсно унікальні експонати, надбання яких пов’язано не лише з витратами, а й з ризиками для життя. Примітивні народи дбають про свої культові предмети, адже наділяють їх сакральними сенсами й сприймають, як частину суспільства. Забрати їх — це як забрати дитину чи принаймні корову, тож створення цієї колекції потребувало неабияких навичок дипломатії.

Кілліан ковзнув поглядом по першому експонату — і аж крекнув, розглядаючи довгуватий предмет з закругленим кінцем. Дуже-дуже анатомічно правдивий предмет. Кетрін прикрила губи долонею, ховаючи усмішку.

«Це ж …  — навіть дракон вирячив уявні очі. — Чоловічий, ну, кхм…»

— Чим примітивніше культура, тим простіші цінності, — незворушно продовжив Леонард. — В цьому випадку: безпека, їжа, розмноження. Останні два аспекти часто переплітаються між собою, тому священні символи натякають на деяку схожість процесу засіву ґрунту та засіву жіночого лона. І те й інше призводить до створення нового життя. І те й інше — священно.

«А це, я так розумію, жіноча версія священності?» — розвеселився дракон, змушуючи кронпринца розвернутися до наступного експоната.

— «Квітка життя», — люб’язно підказав Леонард. — Червоне дерево, ручне різьблення.

«Нічого така квіточка. Наскільки я можу судити — доволі реалістична.»

— Південні народи такі щирі й невигадливі, — промуркотіла Кетрін, ненав’язливо ведучі Кілліана далі по залу, де натовп ставав не таким щільним. — Не те що західні, правда, Лео?

Її чоловік тонко всміхнувся. 

— О, південці вигадливі в реалізації, але не в сенсах. Жителі заходу ж віддають перевагу хитромудрим концепціям та максимально простим втіленням. 

— Складні ідеї, прості дії? — уточнив принц. 

— Саме так! — Леонард махнув рукою на колекцію тамтамів, бубнів та барабанів. — Візьмемо, наприклад, південні танці: чисельні інструменти, ритуальні бої, символічні залицяння, одяг, що змінюється по три рази! Геть не те що, скажімо, у народу ші чи їхніх західних сусідів — феалін. Цим для повноцінного свята вистачить флейти, хороводу й вінків з листя. Одягом й поготів можна знехтувати. Тобто, взагалі.

Тепер всі троє застигли біля вирізаної з дерева жіночої постаті, вдягненої у десятки підвісок замість сукні.

— А як щодо феалінської магії? — пальці Кілліана торкнулися яскравих різьблених намистин, ненав’язливо оголюючи апетитні груди скульптури. — Вона така ж символічна і вигадлива, як це вбрання?

Леонард скрушно похитав головою й розвів руками.

— Боюся, тут мені сказати нічого. Навіть не тому, що вивчення магії порушило б заборону імператора, а я не хотів би зізнаватися в подібному злочині його сину. Просто феалін — справді дивнуватий народ. 

— О, мій милий, — Кетрін відступила від кронпринца й обома руками стиснула долоню чоловіка. — З твоїм вмінням вхоплювати суть через дрібниці, впевнена, ти міг би розказати багато цікавого. 

Леонард ласкаво усміхнувся дружині, торкнувшись її підборіддя так само як до того торкався коштовних експонатів. Ледь помітним кивком голови запросив йти за ним і зупинився перед обладунками й зброєю, підвішеними на тонких нитках так, щоб імітувати фігуру вбраної в них людини.

— Як я вже казав, безпека — одна з трьох базових цінностей будь-якого суспільства. Більшість людей вважає, що зброя має відношення лише до війни, однак найпоширеніше її застосування набагато прозаїчніше.