Розділ 11. Черевички

Задовольнити Кілліана самими лише словами не вийшло. Плутані пояснення не викликали в нього ні сміху, ні презирства. Я ж почувалася малечею, яка намагається переконати батьків в реальності нічних марень, хоча й знає, що то був тільки сон. Разом з кронпринцом ми двічі обійшли майдан, сподіваючись знайти додаткові зачіпки. Однак магія, як актор, що бездоганно виконав свою роль, вже покинула «сцену».

— Надішлю запит до архіву, накажу приготувати все, пов’язане з міфологією. І попрошу тебе записати спогади. До завтра встигнеш?

Я кивнула. Короткий зимовий день майже скінчився, а разом з ним танули залишки гарного настрою. Сонце пірнуло за дахи, мазнув наостанок по хмарах багровою фарбою. З провулків виповзли сині тіні, у вікнах почали спалахувати теплі вогники. Я настільки виснажилася, що в якийсь момент мовчки притулилась до стіни будинку, залишивши Кілліана на самоті зі здогадками. Холод пробрав до кісток, я дрібно тремтіла й шморгала носом, докоряючи собі за відсутність носовичка. Але найогидніше, що страх через Гвірнора тиснув на мене, наче бог був не плодом уяви, а живою істотою.

Кілліан нарешті помітив, що щось не так, і остаточно вибрався зі сніжних кучугур.

— Як ти? 

— Нормально. — Він міцно стиснув щелепи, безпомилково відчувши брехню за ввічливістю. — Замерзла трохи.

Принц взяв мене за руку, насупився. Стягнув свої рукавички й раптом притиснув тильну сторону долоні до мого лоба.

— Ти крижана на дотик і тремтиш. Це якесь феалінське магічне виснаження?

— Це мокрі чоботи, — буркнула я.

Брови кронпринца вигнулися від здивування. Погляд вперся в вишукані замшеві чобітки, прикрашені майстерною срібною вишивкою.

— І давно?

— Власне, від учора, — зізналася неохоче. 

— Ти свідомо пішла гуляти в мокрому взутті? — його ніздрі роздулися, губи стиснулися у тонку лінію. — Ох мені це жіноче марнославство: все, аби справити враження!

— Та до чого тут жіночність? — образилась я. — Це моє єдина пристойна пара!

— Єдина?

— З тих, які пасують клімату Еренхейму, так. Ну, окрім пантофлів для танців.

— Стій. Ти приїхала на бал в одній парі взуття? 

На обличчі принца відбилося щире нерозуміння. Правду про нього кажуть: сноб чванькуватий! Мабуть, мені варто було перекласти все на жарт, але втома й погане самопочуття — погані дипломати. 

— Витрачати гроші, яких і так зась, на розкіш, непрактично. Обираючи між вбранням і, скажімо, ремонтом комина у маєтку, я, вибач вже, оберу ремонт.

Я відсунулася від Кілліана. Розумом усвідомлювала, що дарма серджуся, і у його запитаннях не було нічого некронпринцового. Але після подій цього дня я чекала, ну, як мінімум, більше поваги.

— Добре. Гадаю, тут ми закінчили. — Він обернувся через плече й свиснув візникові, що вже певний час нудьгував на узбіччі. — Поїхали.

— Знов в управління? — тихо простогнала я. — Присягаюся, я напишу все, що треба, у палаці й навіть особисто передам твоєму секретареві. 

— У крамницю.

Настала моя черга здивовано вирячити очі.

— За взуттям. — Кілліан галантно, але так рішуче, що всі заперечення застрягли у мене в горлі, розчахнув дверцята екіпажа. — В салон фессі Гроссметерн, — наказав, займаючи місце поруч.

В напівтемряві екіпажа було напрочуд тепло і м’яко. Я з насолодою витягнула втомлені ноги й заплющила очі, ледь не провалившись в сон і торкаючись плечем молодика. Будь-хто на моєму місці, мабуть, зомлів би від такої близькості з наступником трону, але я могла думати лише про видіння й те, що маю якнайскоріше навідатися до батька. Поки знання з архівів лишалися недосяжними, він був єдиним, кого я могла розпитати про побачене. Врешті, батько — феалін, як і я, кому зрозуміти мою тривогу, як не йому?

Екіпаж зупинився неочікувано швидко, Кілліан першим вистрибнув на тротуар. Я підвела голову, роздивляючись обрану ним крамницю — і серце впало. Яскраво освітлений салон з панорамними вікнами, оксамитовими портьєрами та м’якими диванами виглядав не просто дорого — надмірно пишно. По той бік скла нудьгували продавчині у формених сукнях, дорожчих за моє вбрання. Я квапливо підрахувала, скільки грошей маю по кишенях і у палацовій кімнаті. Боюся, мені доведеться давати боргову розписку лише за сам факт перетинання порогу. 

— Кілліане, стій. Я не можу собі дозволити такі витрати. 

— А хто сказав, що платитимеш ти? 

Він віддав візникові монету, поклав мою руку на згин свого ліктя й рушив уперед.

— Виключено, — вперлась я. — Це порушення правил етикету.

— Я тебе заморозив, я й компенсуватиму незручності.

— Ні!

Та хто б мене слухав? Наступні пів години я почувалася самозваною, але абсолютно щасливою принцесою. Звісно, Кілліана тут бачили не вперше. Вишколені продавчині й оком не зморгнули на мою скромну сукню. Треба підібрати фессі взуття? Звісно. І, мабуть, варто запропонувати теплі панчохи. Який напій скуштує гостя, поки шукають розмір: гаряче червоне вино, яблучний пунш? Тепле какао? Прекрасний вибір! Спробуйте тістечка і канапе з шинкою. А ось, до речі, і потрібна пара чобіт. Новинка, оздоблена хутром, просякнута водовідштовхувальною сумішшю, має магічні вплетення для зберігання тепла. До неї чудово пасуватимуть ці муфта й рукавички.