Розділ 10. Спів і танці

Знову опинившись на вулиці, я видихнула з невимовним полегшенням: ну і грець з тим, що холодно, зате на свободі і якомога далі від ґрат, навіть декоративних. Краще вже думати про нав’язливе бажання чхнути, ніж про власну брехню і магнетичні погляди кронпринца. Мене досі в жар кидало від того, яким крижаним й зверхнім він міг здаватися буквально за мить до того, як починав випромінювати дистильовану звабливість та обеззброювальну турботливість. Не знаю вже, наскільки репутація бабія відповідала реальності, та я б не здивувалася однаково й тому, що він мав досхочу жінок, і тому, що досі шукав «ту єдину».

І все ж мій настрій суттєво псував той факт, що просто зараз ми йшли на місце злочину. Стільки дівчат! Страшно уявити, що з ними зараз. Досі ще не чула жодної історії, в якої викрадач наважувався на подібне з добрими намірами. Дай боги, якби просто живі й принаймні фізично цілі. Уява вперто малювала на місці останньої милу Мередіт, справжню молодшу сестру. В грудях аж похололо, коли я уявила, як батько повертається додому на самоті й розказує, як втратив єдину законну спадкоємицю. 

Від згадки про тата настрій остаточно зіпсувався. Власне, сьогодні я мала б завітати до нього у дешевенький готель на окрайку Еренхейма — найкращого приміщення, яке нам вдалося винайняти за відносно адекватні кошти. Я не втрималася й кинула осудливий погляд на спину Кілліана. Не звинувачувати корону в деяких розбіжностях у ставленні до дебютанток не вдавалося. «Квітам», що не мали власного житла у столиці, люб'язно надавали покої у крилі для гостей, однак слуг і родичів це не стосувалося. Нам пропонували довіритися майстерності місцевих камеристок та авторитету Леді-над-квітами, що мала б пильнувати, аби столичні молодики — як би це трохи м'якше — не зіпсували «квітник», зібраний для кронпринца.

Крім того, охочих потрапити на бал було значно більше, ніж вільних місць, тож серед гостей з нижчими титулами право супроводжувати дівчат розігрувалося. Батькові квитка не дісталося, і я не могла не визнати, що, можливо, на щастя. Як я помітила вчора, нестачі ігристого вина й інших напоїв у палаці не спостерігалося. Страшно навіть уявити, чим все це могло б закінчитися. Власне, саме тому я й хотіла завітати до нього сьогодні — перевірити, чи все гаразд. Але для цього спершу треба покінчити зі справами. 

Я прокрутила в голові деталі нещодавньої розмови й обережно торкнулася рукава Кілліана. 

— Чи правильно я розумію, що жоден феалін зараз не працює над розслідуванням? 

—  Окрім тебе — ніхто.

— Як тоді дізналися про магію зачарування? Я вважала, вона має діяти максимально непомітно.

— О, завдяки цьому.

Він поплескав себе по кишенях і витягнув на світло важкий браслет. Просте сіре залізо, відсутність прикрас, лише рисочки гравіювання — «прикраса» більше скидалася на кайданки та виглядала доволі важкою. В мене зап’ястки заболіли від одного її вигляду.

— Що це?

— Індикатор. Ми не в змозі зафіксувати подібну магію на рівні логіки, бо вона пригнічує критичне мислення й підсилює природну симпатію до носія: тобі просто не хочеться сумніватися в ньому. Але пристрій мізків не має, його не обдуриш.

Ого! І хто тут експерт з феалінської магії? 

— А як він працює? 

Кілліан на мить зиркнув по боках, але упевнившись, що перехожі знаходяться на достатній відстані, пояснив:

— Просто зауважу, що це приватна інформація, яка потрапляє під вимогу присяги про нерозповсюдження, тож май на увазі. В метал додано порох перетертої квітки аеран, це така…

— Так-так, знаю: природний підсилювач і проявник. Тільки правильно аеріне, на честь Аерініель, богині вітру та інтуїції.

Він покладливо кивнув, і чомусь я була впевнена, що непроханий урок аніскільки не образив кронпринца.

— Так от, порох перетертої квітки надає металу певної чутливості. Риски мають різну глибину і довжину, відповідно на їхніх краях накопичується різний вміст пороху, який починає світитися. Хоча, звісно, активатором все одно виступає твоя життєва енергія. — Він невимушено простягнув браслет мені. — Хочеш спробувати? 

Я взяла пристрій, покрутила в руках. Холодний метал торкнувся шкіри, викликаючи неприємне поколювання в долоні й пальцях, шкірою покотилися відгомони знайомого тепла, десь на межі свідомості задзвеніли срібні бубонці — і я квапливо повернула браслет Кілліану. 

— Мабуть, краще без нього. Спробую, — в носі засвербіло, — природним шляхом. 

Наступної миті я скривилася і чхнула так гучно, що звук відбився від стін будівель й задзвенів у вухах. Кілліан кинув на мене підозрілий погляд:

— Ти у порядку?

— У повному, — намагаючись шморгнути якомога непомітніше, я демонстративно роззирнулася. — А довго нам ще?

— Прийшли. 

Він завернув за ріг, і ми опинилися на невеликому майданчику. По центру — вимкнений о цій порі року фонтан, оточений засніженими купинами. Навколо них — брукована дорога для верхових та карет, вздовж будинків — оздоблений деревами тротуар. Трохи осторонь височіли декоративні шпилі палацу. Я спробувала уявити, як це місце виглядає вночі у мерехтінні ліхтарів — і з завмиранням серця визнала, що гуляла тут вчора, тільки йшла з протилежного боку.