Розділ 7.1

Ні, поклавши руку на серце — ні. Звісно, не до…кхм… розкриття всіх таємниць. Але якщо подумати неупереджено, то після вчорашнього танцю я справді не відчувала страху чи відчуження. Кілліан був молодим, красивим чоловіком, про прогулянку чи поцілунок з яким мріяла половина дебютанток. Однак щось мені підказувало, що нічим хорошим для мене подібна слабкість би не обернулася.

Втім, і надто поганим, мабуть, також.

Магія зрадливо ринула тілом, пробуджуючи до життя старовинні інстинкти та прагнення. Що б я там собі не вигадувала, але кров в моїх жилах мала певні особливості. Взяти хоч батька, хоч Мері — всі представники нашої родини були схильні до певних… порушень загальноприйнятої моралі. Врешті-решт, жодна стара легенда про наш народ не наголошувала на сором’язливості чи обачності. Навпаки: давні феалін вміли не лише причаровувати, а й користатися наслідками цього причарування. Іноді це закінчувалося народженням чарівних покручів, от як я, чи навіть викраданням об'єкта захоплення. Іноді — те й інше разом. Проблема полягала в тому, що на відміну від своїх славнозвісних предків я цю здібність геть не контролювала. «Обережніше, Ембер!» Але як бути обережною, коли на тебе дивляться настільки провокативно?!

— Байдуже, наскільки мені подобаються подібні ідеї, — видихнула я, наступивши на горло власним інстинктам і відчуваючи, як з кожним словом запаморочлива магія втрачає владу над розумом. — Реальність невблаганна: такі, як ви, зазвичай не мають нічого спільного з такими, як я. Навіть альтанок.

Хвилину ми мірялися впертими поглядами. Кілліан сопів, як чайник над вогнем, та врешті-решт позадкував, звільняючи простір — і я нарешті вдихнула на повні груди.

— Світський флірт — не найсильніша ваша навичка, — зазначив він неочікувано схвально. 

— Ви мали змогу помітити це ще вчора.

— А яка сильна? — поцікавився він, простягнувши мені руку й допомагаючи знову вибратися на доріжку. — Магія? Знання давніх ритуалів? 

Тепер холодно стало не лише моїм ногам, мороз поповз і по спині.

— Взагалі-то, ведення рахунків. Можливо, піклування про родину. Ну й вміння влипнути в неприємності. — Хоч якась правда, сподіваюся, її буде досить.

Плечі Кілліана трохи розслабилися. 

— Але ви феалін. Ви мусите знатися на історії свого роду.

Ага. Особливо по материнській лінії. Ну-ну. Я примружилася і склала руки на грудях.

— Ваша Високосте, дозвольте трохи щирості: що саме вам від мене треба?

Він обережно розсунув сніг ногою й підкинув у повітря іскристу хмарку.

— Знання про вашу магію, і, можливо, трохи співпраці в одній неприємній справі. 

— Чому стільки таємничості?

— Бо є речі, які не мають стати надбанням загалу. 

— Тобто придворних пліткарів?

Він заперечно хитнув головою:

— Газетярів. Опозиції. Різноманітних недоброзичливців мого роду. 

Я делікатно кахикнула у кулак.

— В такому разі нам краще зупинитися тут і зараз. Адже я не те щоб прихильниця правління вашої династії. 

Його губи викривила посмішка. 

— Ви берете участь в заколоті, про який я не в курсі?

— Звідки я маю знати, про який ви в курсі, а про який — ні?

— Це сприймати за позитивну відповідь?

— Боги вбережіть! — видихнула я зі щирим полегшенням, що мені не треба удавати чесність хоча б в цьому питанні. 

— Тоді не бачу проблеми.

— Моя країна фактично окупована імперією, — додала я неочікувано зло навіть для самої себе. — Це хіба не проблема?

— Пієтіль — провінція, а не країна, — виправив він мене досить сухо. — І вона вже двісті років є повноцінною частиною імперії Солейн. До речі, за умовами мирної угоди, радо підписаної обома сторонами.

— Радо — занадто сміливе слово, — буркнула я. — Ми цього не знаємо: вас там не було, мене теж. Так, договір поклав кінець війні, але навіть якщо два сторіччя тому все було за згодою, я бачу, як справи йдуть зараз. 

— П’ятдесят тисяч голів овець на продаж, — недобре примружився Кілліан.

— Перепрошую, що? — я вирячила очі, не розуміючи такої різкої зміни теми.

— Ви сказали, що непогано розбираєтеся в підрахунках, тож намагаюся донести до вас факти зрозумілою мовою цифр.

Кілліан демонстративно почав загинати пальці, наче рахував прибутки й витрати:

— Власне виробництво молока, сирів, вовни та хмільних напоїв, еквівалентна вартість яких складає декілька мільйонів золотих монет щорічно. Відсутність внутрішнього мита на торгівлю з будь-якими іншими землями імперії. Система доріг та поштового сполучення, що повністю утримується коштом корони. Патрулювання зовнішніх кордонів відбувається силами імперських регулярних військ.

Я насупилася, намагаючись не втратити нитку розповіді, але все ще не розуміючи, до чого він веде.

— Третє місце серед провінцій з запасів деревини й при цьому — нульове з заготовлення цієї самої деревини, адже ваші ліси визнано недоторканними, — незворушно, наче лектор перед аудиторією, продовжував принц. — Те саме стосується родючої землі, яка могла б годувати десяту частину населення імперії, однак зберігається у необробленому стані, аби не порушити… — він затнувся і клацнув пальцями, ніби намагався пригадати якесь складне формулювання, продовжив: — «старожитній зв’язок між священними пагорбами та дітьми природи, що живить феалін». Податки — як у всіх, місцеве самоврядування — як у всіх. Не знаю, що вже сталося у Пієтіль два сторіччя тому, але десь так справи йдуть зараз, фессі Мередіт. Тож не треба розказувати мені жахіття про якусь там окупацію.