Розділ 6. Ми так не домовлялися!

Від гучного стукоту у двері я перелякано підхопилася на ліжку. Ох, прокляття, де я взагалі? 

Десь хвилину мій сонний мозок згадував відповідь: у палаці, в гостьових покоях для дебютанток, так званому «Крилі Квітів». Он і валізи розкидано по всіх куточках, і мокрі після нічної прогулянки черевики сохнуть біля прогорілого каміна. Фельдрукк мене пожери, котра взагалі година? Я зі стогоном опустилася на подушку.

Якщо хтось прийшов по мою душу, то присягаюся, він ризикує своєю. Навіть якщо це управителька, я просто не встану. Тіло стогнало від багаточасового променаду по морозу, бальна сукня валялася на підлозі. Дякувати захисній магії, ціла й чиста, але геть зім’ята. Та й взагалі попри вишукане оздоблення мої покої зараз нагадували пограбований склад, а не дівочу кімнату.

Стукіт повторився. 

Сьогоднішній день був офіційним вихідним для всіх: ні урочистих заходів, ні обов’язкових прогулянок. Судячи з положення сонця час сніданку минув, до вечері наче далеко, тож я мала повне право на спокій. То чого причепилися? Нема мене вдома, приходьте завтра. 

Але ж наполегливий відвідувач постукав знову.

— Перепрошую, мені зле, — гукнула, з усього серця сподіваючись, що це покоївка або хтось з дебютанток, яким кортить попліткувати.

За дверима кашлянули. 

— Наскільки саме зле? — поцікавився підозріло знайомий голос, і я ледь не скотилася на килим біля ліжка. Та невже…?! Принц продовжив, і, присягаюся, в його тоні ковзнула щира зацікавленість, змішана з насмішкою: — Викликати для вас лікаря, фессі Мередіт? 

Угу. З заспокійливим та ліками проти забудькуватості на додачу.

— Ваша Високосте? — уточнила, все ще сподіваючись, що це дурний сон. Ну не став би наступник трону вештатися гостьовим крилом, де зараз перебувають, мабуть, з півсотні юних фессі, ще й особисто стукати в мої двері. 

— Саме так. — Розбив мої надії принц. — Сподіваюся, ви не забули про обіцяну зустріч?

Взагалі-то, майже забула. Я квапливо видерлася з ковдри й в паніці роззирнулася навколо в пошуках пристойного одягу, який я могла б натягнути без допомоги покоївки. 

—  Я… Звісно ні, просто...

— Якщо ваше самопочуття критично кепське, можу спробувати допомогти сам, я трохи володію магією зцілення, — додав принц. —  То як, мені зайти?

Ручка злегка скрипнула, опускаючись донизу…

— Ні-ні, мені раптом значно покращало, — я похапцем витягла з найближчої валізи нижню сорочку й зимову сукню з вишивками. За провінційними стандартами навіть красиву, але, боюся, занадто «сільську» для столиці. — Дайте мені хвилину.

— Як накажете. 

Я квапливо переодягнулася, сунула ноги в черевики — мої єдині по-справжньому нарядні й гідні палацової підлоги! Скривилася: взуття не висохло абсолютно, і хоча не залишало на підлозі брудних слідів, відчутно «хлюпало» зсередини. Тьфу! Але доведеться потерпіти пів годинки. З волоссям виявилося найскладніше: ніяку зачіску я б не зробила, тож довелося обмежитися стрічкою на потилиці та легкими локонами, які падали на плечі й спину. Дзеркало натякнуло, що вийшло мило, але занадто просто для столиці — погано. З хорошого — я не світилася геть абсолютно, вочевидь, фізична втома виснажила і мою магію.

Глибоко зітхнувши, я наблизилася до дверей і прослизнула в спільну вітальню. 

— Ваша Високосте, — схилилася в реверансі, намагаючись не помічати, що двері в покої двох інших дебютанток, з якими я ділила кімнату для чаювання і бесід, виявилися замкненими не надто щільно, а за однією навіть виднівся допитливий носик.

Кронпринц Кілліан відірвався від милування засніженим садом за вікнами, обернувся до мене і примружився, заклавши руки за спину. Його погляд оцінювально ковзнув моєю фігурою, затримався на майже розпущеному волоссі. Брови принца зійшлися над переніссям, наче він боровся з раптовим нападом мігрені. Плечі напружилися, на щоках аж жовна випнулись. Я збентежено опустила погляд. Невже я припустилася чергової помилки й знов порушила етикет? З-за прочинених дверей праворуч долинуло напружене сопіння: вочевидь, цікаво було не тільки мені.

— Перепрошую за затримку, — промимрила невпевнено. 

— Довгий сон — запорука здоров’я, фессі Мередіт? — поцікавився принц вкрадливо. Голос видався нижчим, ніж хвилину тому, в ньому прорізалися нотки хрипкості. Неочікувано магнетичної, як на мій смак.

— Навпаки: майже не спала.

— Насичена ніч? — в його очах промайнули дивні, геть недоречні вогники нездорової зацікавленості. — Танці, флірт, напої?

— Ні перше, ні друге, ні третє. — Вогники згасли, чоло трохи розгладилося. — Взагалі-то я покинула свято одразу після відкриття. 

Ось тепер мені точно вдалося його здивувати. 

— Перший танець був настільки жахливим?

— Ні-ні, що ви! — Мої щоки спалахнули, з-за лівих дверей долинув задушений зойк. — Просто я не надто звикла до гучних подій і трохи перехвилювалася. Ідея прогулятися свіжим повітрям здалася мені розумною, але у незнайомому місті я заблукала. Мабуть, занадто сильно захопилася спогляданням архітектурних принад чи занурилася у власні думки.  Врешті-решт повернулася до палацу, але, здається, був вже майже ранок.