Розділ 5.1

Драконяча сутність Кілліана невдоволено загарчала, заповнюючи свідомість кронпринца спалахами суто тваринного невдоволення: «хто посмів?», «моє!», «голову відкушу!». На подив, цього разу Кілліан схилявся до приблизно таких саме почуттів попри те, що підстав для них не мав ніяких. Довелося подумки відвісити протверезного ляпаса одній своїй половині й заткнути пащу другій: ніяка вона не «моя» і навіть не «їх», вона сама по собі. Скоріш за все — лише ще одна з багатьох умовно освічених милих дівчат в ошатних сукнях, не гірша й не краща за десятки придворних дам його матері. Нічого занадто цікавого, нічого занадто важливого. Ну, хіба походження варте уваги.

Однак настрій встиг впасти на рівень паркету або навіть нижче.

— Мені буде потрібне її повне досьє, — сухо розпорядився принц, змушуючи себе закінчити з неслухняними ґудзиками комірця. 

— Вже зібрано, Ваша Високосте! — Пітерсон або не помітив збентеження начальства, або просто не надав йому значення. Кілліан взагалі не зрозумів, як з таким рівнем емпатії та уважності цей чолов’яга опинився в лавах імперської служби безпеки. Ну, хіба що, через абсолютну віру у справедливість і любов до начальства. — Тека Лісбет Готтерн: біографія, портретні замальовки, найближче коло контактів, свідчення друзів, які спілкувалися з нею останню добу. Бажаєте переглянути?

Стоп! 

Кілліан відчув, як в грудях щось розтиснулося, дихати стало легше, долоні припинили пітніти, а пальці — висковзувати з петельок.

— Лісбет Готтерн? — перепитав з загрозливою інтонацією. — Це ще хто?

— Ну, так вона ж, восьма жертва, Ваша Високосте. 

— Рудоволоса феалін?

— Рудоволоса, — квапливо уточнив підлеглий, — але з феалінського в неї лише форма вух, бо її рід походить від Ші, це така маленька народність…

— Я знаю, хто такі Ші, — крижаним тоном обірвав його принц. — Наступного разу будь люб’язний, згадай ім’я постраждалої до того, як почнеш перелічувати її друзів та родичів до десятого коліна.

— Слухаюся! — Пітерсон по-військовому виструнчився, випнув груди й клацнув підборами — ну чисто солдат на параді. — Які будуть накази, Ваша Високосте?

«А може й не треба їсти голову, — задумливо прогуділо в думках. — Такий екземпляр! Зжеремо тіло, а голову віддамо в музей, нехай виставляють з табличкою “ідіот зразковий”, як гадаєш?»

 «Ні.»

Дракон зітхнув: показово й насуплено, і Кілліан чомусь уявив, як до нього демонстративно повертаються хвостом. Тьфу, як же набридли ці істерики! Як мале розпещене дитя, а не давня і теоретично мудра істота, що колись ширяла серед хмар.

І взагалі, знав би, чим обернуться зусилля з повернення крил, тричі б подумав, чи варта гра свічок. Щоправда, за три роки, що минули з моменту пробудження другої сутності, звісно, стало краще. Принаймні тепер принц навчився чітко розділяти власні прагнення і тваринні інстинкти, та й сама сутність потроху дорослішала: змінила фізичний потяг до принад життя на дурнувате почуття гумору, перестала намагатися захопити фізичне тіло і навіть потроху згадувала уривки власного минулого. 

Втім, це геть ніяк не допомагало Кілліану розібратися зі власним перевтіленням, чи, приміром, зв’язати докупи викрадання, особистості жертв, використання феалінської магії причарування та повну відсутність хоча б якихось наслідків злочину. Були б тіла чи вимоги про викуп, він би знав, з якого боку підходити до пошуків. А так… Шукайте в небі, як то кажуть.

Йому була потрібна допомога. Підказка. Нестандартні рішення, або… знання, якими ніхто з феалін традиційно не ділився з представниками інших рас. І особливо — з драконами. Однак якщо коло жертв почало розширюватися, ще й в такому цікавому напрямку, то варіантів подальших дій залишилося не так вже й багато. 

— У головний відділ, — нарешті вирішив принц. — Але не одразу. Спершу зазирнемо в гості до декого. І видається, розмова буде ще гострішою, ніж я уявляв.