Розділ 5. Доповіді та звіти

— Чергова жертва, Ваша Високосте, — радісно відзвітував сержант, наче не про злочин доповідав, а про знайдений під дверима пакунок з пивом й ковбасками. — Все майже так, як ви передбачали.

Його Високість кронпринц Кілліан щільніше запнув поли халата, змусив себе підвестися з дивану і насупив чоло, знаком наказавши сержанту помовчати. Після вчорашнього голова не просто боліла, а розвалювалася на частини. Світло, що пробивалося крізь візерунчасті вікна, різало втомлені очі. Хотілося крижаної води, свіжого повітря і спати годин шість підряд — недосяжна останніми місяцями розкіш. Він стражденно озирнувся в бік ліжка — воно виявилося зім’ятим і порожнім, а от з невеликої кухні, що ховалася в ніші за стіною, лунало багатообіцяльне брязкання посуду. Молодик потягнув носом, відчуваючи у повітрі дражливий аромат свіжозвареної кави. Що ж, принаймні щось в його житті залишалося стабільним: розумниця-баронеса Кетрін ван Улліс, що готувала цю каву, і бравий служака Брайан Пітерсон, що приносив кепські новини з самого ранку. 

Кілліан зітхнув і записав до уявного списку справ на сьогодні два пункти. Перший — подякувати фаворитці за турботу, другий — втлумачити підлеглому, що треба виявляти бодай якусь емпатію до жертв, а не вражати навколишніх цією ідіотською посмішкою, коли справа стосується розслідування. Сам принц від вдалого передбачення не відчував жодної радості, а от сержант сяяв, як наполірований мідний ґудзик на власному мундирі. Звільнити цього Пітерсона чи що? Вигадати б тільки привід.

«Відкуси йому голову і нічого вигадувати не треба буде, — ласкаво промуркотів в голові низький голос з відчутними вібраціями, схожими на гуркіт грому в далечині. — Мені цікаво, вона хрумтітиме, як смажений горіх, чи лусне, як стигла ягода?»

Кілліан мовчки застогнав: ну звісно ж, не з його вдачею сподіватися, що драконяча сутність вирішить спати довше за свою людську подобу.

«І тобі доброго ранку, — буркнув подумки. — Але кусати підлеглих за голови чи інші частини тіла заборонено».

«Чому тобі можна, а мені ні?» — обурився голос.

«Нікому не можна».

«Але ти кусав свою жінку, — прозвучало докірливо. — Щоправда, не за голову і не сьогодні, але виглядало доволі… апетитно. Ви були зовсім голі, вона стогнала, наче скажена, а потім ви…».

— Стулися, — майже простогнав Кілліан вголос.

Сержант випростався, здивовано кліпнувши очима.

— Мовчу, Ваша Високосте!

— Та не ти.

— Ага. Тобто, так, Ваша Високосте. То… доповідати?

— Ні, трясця! — Кілліан підвівся на ноги й покрокував у бік ванни. Міг би втопити ту балакучу драконячу морду — втопив би. Але на жаль, поки довелося пхати у холодну воду свою власну голову. 

«Не роби мене придурком ще більше, ніж зазвичай! — наказав максимально суворо. — І не лізь у людські стосунки, ти в них геть не тямиш. Кетрін — не моя жінка, вона мій партнер і радниця, зрозуміло? А те, що про що ти кажеш, було давно і… Ой, взагалі це не твоя справа!»

Голос не озвався, втім, як і завжди, коли отримував прочухана. Принц важко зітхнув, вмився, оцінив у відображенні свою пом’яту фізіономію й хитнув головою. Так далі тривати не могло. Півроку, як повернувся з чергового відрядження — і ледь не половина ночей псу під хвіст. Навіть вдома, в рідних стінах батьківського палацу він не міг відпочити так, як хотів! Наступного разу плюне на гордість і спатиме в ліжку. Місця там вистачило б і на трьох, навіть з урахуванням того, що баронеса мала звичку спати, розкинувшись «зірочкою». 

— Любий, сніданок готовий! — мелодійний голос вирвав його з невеселих роздумів.

Кетрін — струнка шатенка з апетитними формами — ковзнула до ванної кімнати. Критично оглянула принца, кивнула, наче схвалила, і злегка підштовхнула до виходу. 

— Геть звідси, мені треба привести себе до ладу, а тобі — поговорити з Брайаном. Він зараз лусне від нетерпіння. Там ще газети на столику, передивися заголовки, вони цікаві. 

— Бал? — підняв брову принц.

— Ага. 

— Нам варто щось обговорити?

— Так, але не маю часу, любчику: обіцяла повернутися до одинадцятої додому. Чоловік влаштовує виставку, йому потрібна допомога з розставленням експонатів і декоруванням зали. До речі, відкриття сьогодні о шостій вечора.

— Що цього разу? 

— Скульптура народів півдня. В них дуже цікаві культи родючості з… красномовною символікою. Раптом що, тебе офіційно запрошено. Якщо не прийдеш, Лео образиться. 

Згадавши барона, Кілліан усміхнувся: митець, пройдисвіт, збирач цінностей та пліток, практичний та геть не ревнивий чоловік був надзвичайно корисною особистістю. В нього вистачило не тільки нахабства, щоб одружитися з найвідомішою куртизанкою столиці, але й розуму, щоб побудувати з нею вельми прибуткове партнерство. Її зв’язки та привабливість, його гроші та ділова хватка — і ось вже Леонард ван Улліс став найвідомішим колекціонером столиці, а також — цінним для корони контрабандистом та інформатором.

В той час як його чарівна дружина — ідеальним прикриттям для підтримання репутації гульвіси та бабія самого кронпринца!

— Обов’язково буду, — він по-дружньому поцілував Кетрін у щоку й рушив до виходу. — Дякую.

— Завжди рада бути корисною! — озвалася вона вже з-за дверей. 

Клацнув замок, тишу заповнив радісний плескіт води, а Кілліан зловив себе на думці, що так і стоїть з усмішкою на губах — вдруге за два дні! Дивна жінка, дивні стосунки, але кожного разу, як він намагався впасти в смуток, Кетрін непомітно повертала його до життя. Власне, донедавна вона була єдиною, кому це вдавалося. Але вчора ще одне дивакувате створіння — незграбне і єхидне — примудрилося змусити кронпринца щиро веселитися. У пам’яті спливло бліде від хвилювання обличчя, тремтливий голос, руді кучері, стягнуті в безглузду зачіску. Такі кучері треба розпускати, вони мають лежати на плечах, м’якими хвилями вкривати спину. Мабуть, вони шовковисті на доторк і…

Кіліан струснув головою, проганяючи недоречні та незвичні думки. Вона — феалін, він — нащадок драконів. Між ними немає і не може бути нічого спільного, навіть у мрії. Він квапливо підійшов до столу, підхопив філіжанку з чорною солодкою кавою, випив одним ковтком, трохи помасажував скроні, проганяючи залишки головного болю.