Розділ 4. На пательні

Найкращий спосіб уникнути неприємностей — це, звичайно ж, випадкова суперечка з драконом з імперської родини.

Найкращий спосіб залишитися непомітною — це, звичайно ж, променад переповненою залою в компанії принцеси.

Найкращий спосіб стати улюбленицею дебютанток і їхніх родин — це, звичайно ж, крадіжка першого танцю з кронпринцом.

Але найкращий спосіб змусити кожного в цій клятій імперії пліткувати про тебе до наступного покоління — це відхилити запрошення кронпринца. Якщо порівнювати перспективу опинитися в центрі такого скандалу зі своїми попередніми помилками, то я, вважай, взагалі ніколи не помилялась. 

— Фессі? — м’яко, але наполегливо повторив не-капітан. У його очах промайнув застережливий блиск, мовляв, подумайте двічі, перш ніж утнути дурницю й виставити дурнем наступника корони.

О ні. Я безперечно була невдахою, але все ж не настільки. 

— Для мене це честь.

Я схилилася в такому низькому реверансі, що кронпринц, мабуть, розгледів кінчики пір’їн на моїй голові. 

Я і незчулась, коли саме мої пальці опинилися в міцній чоловічій хватці, а я сама — у чоловічих обіймах посеред бальної зали. Паркет під ногами здавався нестерпно слизьким, коліна — дерев’яними, музика — надто швидкою. Якби кронпринц мене не тримав, я б точно перечепилася й впала ще на півдорозі. На подив, він виявився досить вправним танцівником і достатньо делікатним партнером, щоб кривитися максимально непомітно, коли я вчергове наступала йому на ноги. 

— Нема сенсу вдавати німоту, фессі. Я точно знаю, що ви маєте гострий язичок та вмієте ним користуватися.

— Перепрошую, Ваша Високосте, — я збентежено відвела погляд, намагаючись згадати все, що казала в зимовому саду. Цікаво, та зухвалість тягне на «замах на честь та гідність монаршої особи», чи треба додати ще два-три дурних зауваження, щоб якнайшвидше опинитися в затишних підвалах із ґратами й ланцюгами?

— Перепрошую — і все? — уточнив не-капітан. — А як же ввічлива світська бесіда?

— Мушу визнати, що після попередньої розмови це трохи проблематично.

— Почніть із відстороненої теми й більше посміхайтеся, — підказав він з абсолютно незворушним виглядом. — Якщо будете мовчати й навіть не спробуєте пофліртувати, це дасть привід чуткам. Отже? — він виразно підійняв брови, скеровуючи мене широким колом під пильними поглядами гостей. Наче ненав’язливо, але досить рішуче, щоб нас могли розгледіти.

— Сьогодні… чудова погода? — О Наевро, богиня забуття, благаю, змусь всіх свідків мого сорому забути цей день! І мою пам’ять забирай також. Бонусом. Добровільною жертвою на твоєму вівтарі. 

Кронпринц злегка пхекнув:

— Не настільки банальну тему.

— Чарівне свято, — зробила я другу спробу. — Пасує величному приводу.

— Надто очевидні лестощі. — Він хитнув головою, явно розчарований моїми розумовими здібностями. — Якщо вам не вдаються твердження, оберіть невинне питання, яке підкреслило б вашу зацікавленість тим, що відбувається навколо.

Я перечепилася від відвертої глузливості в його тоні. Він встиг мене підхопити й не дав впасти, проте й сам збився з ритму. Довелося пропустити такт перш ніж ми продовжили кружляти залою. Ой, та пішло воно все! Я зухвало підвела очі, дивлячись просто на кронпринца.

— Якого ляда в наші зачіски напхали пір’я? 

На мить його брови здивовано піднялися, обличчям ковзнула тінь схвалення.

— Трохи різко, але точно краще за мовчанку. Пір’я — традиція, таке собі символічне нагадування.

— Про курей? — нервово перебила я.

— Про крила, — м’яко виправив кронпринц. — І часи, коли мій рід — і багато інших також — вільно ширяли небесами. Теоретично вони мали б дарувати новому поколінню надію на злет. У всіх сенсах.

Музика трохи змінила ритм, до двох пар посеред зали почали приєднуватися інші. Чужі погляди перестали пропалювати оголену шкіру плечей і шиї, втім я все одно почувалася вугром на пательні.

— У ваших очах немає луски, — зауважила не до ладу. — Ох, тобто… Вибачте, що не впізнала вас у першу зустріч. 

— Переходите до більш особистих тем? Зухвало! — він на мить відсторонився, але не відпустив руки, дозволяючи мені виконати повний оберт. Знов притягнув в обійми, підтримуючи за талію і змушуючи вигнутися назад, схилився до самого вуха: ніби й в танці, а ніби і з власної волі. Тепле дихання обпекло шкіру. — Але погодьтеся: яке, пожери мене Тір’Ноар, маскування, якщо всі з першого погляду впізнаватимуть у мені дракона?

Він випростався, тягнучи мене за собою, знову закружив залою. У голові паморочилося. Пристрасні обійми, увага кронпринца, навіть стара феалінська назва, що зірвалася з його губ — забагато збігів для одного вечора.

Спадкоємці трону не вештаються бозна-де інкогніто. Спадкоємці трону не цікавляться проблемами пересічних дебютанток. Спадкоємці трону не відкривають бал на свою честь під руку з провінційними феалін… Принаймні без дуже вагомої причини. 

У вухах розлився ніжний та ледь помітний срібний передзвін, геть не в тому ритмі, як вся інша музика. Шкіру під атласом довгих бальних рукавичок почало підозріло поколювати. О боги, тільки не це! Не зараз! Не вистачало ще виставити й цю свою ваду на загал.