Розділ 3. На бал мимоволі

За декілька тижнів до того.

— Ти маєш поїхати замість мене! Просто мусиш, бо ж бачиш, в якому я стані! — Мередіт поклала руку на об’ємний живіт, що помітно випирав крізь декілька шарів мереживної сукні. — Лихо б забрало того кронпринца. І що тільки змусило його перенести свято?! Я не можу не поїхати, але якщо постану перед очима імператора як є, якщо він побачить, що я порушила його наказ… Ох, біда! Ну чому все пішло не за планом?!

Мередіт жалісно схлипнула й сховала обличчя в долонях, а я лише пустила очі під лоба й роздратовано фиркнула.

В якому такому стані? За яким таким планом? Раніше думати треба було, коли ти, мила сестро, кинулася в обійми провінційного барона. Або пізніше, коли з’ясувалося, що носиш під серцем його дитя. Але, вочевидь, до того, як квапливо обвінчалася з коханцем всупереч закону про обов’язкове затвердження майбутніх шлюбів Його Імператорською Величністю! 

Ой, дурепа!

У нашій глушині скандал не спалахнув, сусіди були впевнені, що дозвіл отримано, але я ж бо знала правду, а найгірше — усвідомлювала наслідки.

— У мене ноги набрякають, спина ниє так, ніби в ній завелися гноми з кирками, — жалібно схлипнула Мері. — Я не витримаю дороги, розіб’юся, як порцелянова статуетка! Ембер, сонце, тільки ти й здатна нас врятувати!

Я ж важко зітхнула й плюхнулася в крісло. Розмірковувати.

За протоколом батько мусив їхати на свято з найстаршою незаміжньою дочкою, бажаним товаром на шлюбному ринку. Однак «товар» зараз хлюпав носом і насолоджувався всіма принадами вагітності, а я на роль потенційної нареченої не годилась абсолютно. Ще б пак! Підкидьок, напівкровка від невідомої матері. Прийма, яка чомусь успадкувала татові родові ознаки: сяйнисте руде волосся, злегка загострені вуха й магію. Щоправда, і тут не без ускладнень.

— Не рюмсай! — шикнула я на молодшу сестру, але одразу додала м’яко й лагідно: — Тобі не можна нервувати, погано для дитинки. Мусиш берегти себе заради неї. 

Мередіт швидко кивнула, стерла долонею сльози, а я міцно замислилася. Робити щось було треба, бо ж всі знали нестерпний характер імператора. Гонитва його діда за власними крилами ледь не викликала остаточний занепад магічних здібностей у підданих, і тепер питання шлюбів між магами стало критичним. За потенційне «розпорошування» здібностей із необдарованим імператор міг не тільки молодят покарати, але й всю родину пустити по світу з простягнутою рукою. Єдине, що могло пом’якшити гнів правителя — народження в подружжя здорового нащадка з повноцінними родовими здібностями.

Власне, на це Мері й розраховувала. Магічну силу майбутнього немовляти підтвердив і лікар, і запрошені для обстеження маги. Але дитя мало з’явитися на світ в кінці зими, а зараз — лише пізня осінь. Ну не народити дитину на три місяці раніше суто тому, що клятий кронпринц вирішив, наче золоте листя пасує до його корони наступника краще, ніж молода зелень і квіти.

Трясця!

Я кинула підозрілий погляд у дзеркало, де відбивалися наші із сестрою постаті. Майже однакового зросту, те саме руде волосся, правильні риси обличчя, татові зелені очі й акуратні носики. Губи різні. У Мередіт — пухкі й червоні, як у нашої спільної бабки на портретах. Бідний барон, я його розумію: у такі будь-який чоловік захоче увіп’ястися! Прагнутиме зім’яти їх, відчути тепло й ніжність. На тлі тих губ мої — тонкі й ледь рожеві — здавалися жартом природи. Але вже як є.

І все ж, ми з Мері були настільки схожими, що дурнувата ідея сестри здавалася не позбавленою сенсу.

Так, я трохи старша, але всього-то на чотири роки! У столиці ні мене, ні її ніхто не знає. Позашлюбних дочок «у світ» не вивозять, а Мередіт, дурепа романтична, примудрилася вийти заміж раніше офіційного дебюту! Наш батько не має значущих посад та купи столичних знайомих, гості в нашу глушину на окрайку імперії не їздять. Отже, якщо батько привезе замість справжньої спадкоємиці мене, якщо я поводитимусь тихо, якщо так само тихо повернуся додому одразу після свята, ніхто не помітить підміни. А потім вже нехай молодята самі виправдовуються перед імператором за скоєний гріх.

Хоча який там гріх, насправді! 

Я не стримала усмішки, дивлячись, як сестричка дбайливо гладить животик і муркочить йому щось ласкаво-втішне. Ну побралися з бароном без дозволу, але ж магію не розгубили! Ризик був, звісно, однак переможців не засуджують. Тепер новоспечена родина буде землю перед троном цілувати, служитиме й самому імператору, і його сину вірою та правдою аж до скону.

Я уявила Мередіт із розовощокою малечею на руках посеред тронного залу й зітхнула. Сестрі б так пасували розкішні придворні шати, модні зачіски й дорогоцінності! Її вуха були правильної людської форми, формальний статус — законним. Вона б стала зіркою балів, хоча й походила з провінційної родини феалін, могла б обирати нареченого з титулами й статками. 

Проте барон, здається, щиро її любив. Молодий чоловік працював помічником градоначальника, збирав кошти на власний будиночок та й взагалі справляв враження розумної людини. Можливо, стати його дружиною і уникнути придворних спокус для сестри було на краще. Бо б там її, наївну мрійницю, точно втягли в скандали. А я — ой, та кому я потрібна? Коли побачать вуха, мабуть, і імені не спитають.

— Тобі доведеться позичити мені найошатніші сукні, ти ж в курсі? — нарешті визнала поразку я.