Розділ 2.1

Я вдивилася в риси його обличчя. Спорідненість з імператором вгадувалася в дрібницях, проте не становила сумнівів. Та ж форма брів, носа, схожий колір волосся, навіть те, як цей покидьок милостиво кивав черговій дебютантці, віддзеркалювало дії правителя. Поки що дракон нас не помітив, але від згадки його глузливого тону й нахабної впевненості, що ми — лише іграшки, хотілося скривитися.

Флорімель простежила за моїм поглядом і тихо вилаялася під ніс:

— От же ящірко, хоч взагалі не кланяйся такому. Але знайомство з кронпринцем — це ж не про суцільне задоволення, еге ж?

Кінчики пальців вкололо відчуттям небезпеки, я опустила погляд на власні долоні й ледь не вилаялася: шкіра світилася. Ледь помітно, на тлі білого атласу сяйво можна було й не помітити, але невдовзі до нього приєднався тихий передзвін у вухах, наче хтось грався десятками срібних дзвіночків просто в моїй голові. О ні, тільки не зараз!

Я змусила себе глибоко вдихнути: раз-два, раз-два. Заспокойся. Стань непомітною, тримайся за Флорою, не зустрічайся ні з ким очима — і все буде добре. Протокол передбачає лише кілька секунд монаршої уваги, і принц не матиме часу теревенити з нами публічно. Тож мовчи, терпи й не втрачай голови, дурненька Ембер! Краще знайди якусь точку поруч із троном і дивися просто на неї — виглядатиме ввічливо й ризиків втратити контроль менше.

Я квапливо ухопилася за цю ідею і почала вишукувати бодай якийсь візуальний «якір», коли раптово помітила позаду трону знайомого капітана. Щоправда, він все-таки привів до ладу сорочку, застібнув мундир і причесався, тож виглядав майже пристойно й не виділявся на тлі інших вартових. 

Втім, майже — ключове слово. Навіть охороняючи монарха цей зухвалець не дав собі клопоту випростатися. Ба більше, злегка сперся плечем о різьблене оздоблення колони, що підтримувала постамент. Ну шибайголова! Від подиву я аж про страх забула й витріщилася на молодика, несила відвести очей. 

Він помітив. Спіймав мій погляд, злегка припідняв брову, мовляв, «Очолюєте процесію? Цікаво-цікаво!». Я ледь помітно стенула плечима й легким кивком голови вказала на Флору, показуючи, що, власне, все сталося випадково. Він прочитав ці мовчазні сигнали, склав руки на грудях і раптом підморгнув.

Я ледь рота не роззявила, а потім не витримала й усміхнулася капітану у відповідь. Це все було так недоречно й дивно, так неправильно й так приємно водночас, що я майже забула про інші приводи для хвилювання. Страх минув. Разом із ним розсіялося сяйво та згасли передзвони. Я знову стала лише скромною дебютанткою, пересічною та нецікавою.

— Її високість Флорімель Аманда Кассер, принцеса Госекська, — впевнено оголосив розпорядник і додав на пів тону тихіше: — Із супроводом.

Ми злагоджено рушили вперед, наче відпрацьовували все це сотню разів, схилилися в реверансах. На Флору імператор глянув із теплим схваленням, на мене — з ледь помітною напругою. Втім, все й справді закінчилося швидко. Удар серця, другий, гострий погляд молодого дракона ковзнув по нашій парі — впізнав, скотиняка така! Насупився, самим лише блиском в очах обіцяючи нам цікавенький вечір, але, слава всім богам, промовчав.

А за мить ми вже розвернулися й пішли на відведені місця, підкоряючись розміреному ритму ритуалу й поступаючись наступним дівчатам. Тепер лише дочекатися закінчення черги — і можна з легким серцем удавати напади мігрені та нудоти, аби лише зникнути із цього свята життя.

— Фуф, — з невимовним полегшенням видихнула Флора, — не перечепилися, не зашпорталися, не ляпнули чогось зайвого, навіть не плюнули декому в морду. Молодці? Беззаперечно!

Ми долучилися до гостей у правій частині зали й розслаблено спостерігали за іншими дебютантками. На щастя, після першої двадцятки справи пішли веселіше: розпорядник перестав називати імена кожної гості окремо, оркестр тихенько заграв ненав’язливу мелодію. Дівчата потяглися до трону жвавим струмочком. Підійти, вклонитися, відійти — ось і все. Декілька разів імператриця милостиво кивала особливо вишуканим фессі, погляд принца-дракона розсіяно ковзав по обличчях і вирізах суконь, але нічого скандального все ж не сталося.

— А тепер перший танець! — радісно прошепотіла Флора, міцно стискаючи мою руку. — Ох, я так хвилююся, так нервую! Як гадаєш, є шанс, що принц запросить мене? Може, спробувати якось привернути його увагу, чи це буде надто зухвало?

— Я гадала, ми обидві намагаємося не привертати його увагу, — розгублено зауважила я, дослухаючись до зміни мелодії. Тепер оркестр вигравав відривчастий повторюваний ритм, що створював атмосферу напруженого очікування. — І взагалі, хіба не має відбутися якихось промов, символічної коронації осіннім листям чи зимовим гіллям? Якихось урочистостей?

Я і справді очікувала, ну… чогось. Щоб імператор проголосив ім’я сина, а той всім вклонився. Можливо, батьківських обіймів, а можливо, принесення присяги. Флора озирнулася на мене з подивом, ніби я сказала щось непристойне. Потім її милим обличчям ковзнула тінь розуміння.

— Ох, так, забула, що ти здалеку й придворні церемонії можуть викликати в тебе подив. Символічне наречення відбудеться опівночі, під світлом Місяця й зорь. Але це доволі інтимна церемонія, круг гостей, запрошених на неї, дуже обмежений. Боюся, що я не зможу… ем…

Вона так мило зачервонілася, що я ледь не розсміялася від полегшення:

— Не зможеш взяти мене із собою?