Розділ 2. Небезпечні ігри

Дякувати богам, до передпокою дебютанток я встигла вчасно. Знервовані дівчата з усіх куточків імперії чепурилися перед дзеркалами. Куди не кинь оком, всюди білий шовк і атлас, оксамит і срібляста парча, діаманти та перлини. І пір’я. Розкішне легесеньке біле пір’я, яке камеристки чіпляли до наших зачісок як обов’язковий атрибут святкового вбрання. 

Не знаю вже, звідки взялася ця традиція. Офіційно бал на честь проголошення кронпринца наступником трону називався «Балом квітів». Я, наївна, вважала, що дебютантки виглядатимуть неповторними та різноманітними, як квіти в полі. Натомість ми нагадували бойовий загін наречених, що вирушає полювати на кронпринца, переодягнувшись пухнастими курками. 

Втім більшість дівчат мали щасливий вигляд: сміялися, пліткували й повністю віддалися атмосфері свята. Я тоскно зітхнула, почуваючись зайвою. Ще й дивні слова капітана засіли в голові гострою скалкою. Неприємною, що вже тут казати.

— Нарешті! Я боялася, вони вас не відпустять! — Легка біло-срібляста хмаринка на ім’я Флорімель випурхнула з натовпу й радісно обійняла мене за плечі. — Дякую, що врятували й дозволили уникнути сорому, фессі! 

Вона відсторонилася, але не відпустила мою руку. Я ж нарешті розгледіла дівчину, як годиться. Мила й привітна, просто втілення богині світла Люмери: світлі кучері, біла шкіра, рожевий рум’янець, обличчя «сердечком», величезні блакитні очі. На вигляд — років вісімнадцять, струнка, одягнута вишукано. Мрія, а не дебютантка, не дивно, що дракони звернули на неї увагу.

— Сподіваюся, вам не заподіяли шкоди? — мрія зворушливо кліпнула, і я не стримала усмішки.

— Обійшлося, — скромно опустила очі, не бажаючи вдаватися в подробиці й згадувати капітана.

— О, я ж навіть не спитала вашого імені! Я — Флора, а ви?

— Мередіт Фреах із дому Папороті, провінція Пієтіль. Але можна просто Мері, — брехня злетіла з губ легко й невимушено, отже, тиждень тренувань перед дзеркалом не минув дарма. Я вдихнула, щоб запитати, яку родину представляє Флора, коли хтось гучно заплескав у долоні, вимагаючи тиші.

— Вишуковуйтеся згідно з положенням, пані! — розпорядниця, суха строга жінка з благородною сивиною у волоссі та вічно незадоволеним виразом обличчя легенько стукнула жезлом о мармурову підлогу. — Кожна з вас отримала номерок, перевірте його й не затримуйте решту. 

Ми опустили очі до бальних книжок, на останніх сторінках яких значилися потрібні відмітки. У мене — сто сорок три, у Флори — одинадцять. Ну що ж, видно, дівчині пощастило не лише з красою, а й з родоводом.

— Бажаю гарного вечора, — я шанобливо схилилася в реверансі, видивляючись, де ж там кінець довжелезної черги дебютанток.

— О, ні-ні! — Флора неочікувано рішуче потягнула мене в протилежний бік. — Ви так мені допомогли, що я просто мушу віддячити! Дрібниця, звісно, але ходімо уперед разом.

— Що? — я спробувала вивільнити руку не надто грубо. — Ні-ні, запевняю, мене влаштовує скромне положення, не хочу привертати увагу більше, ніж вже це зробила.

Флора зупинилася, кинула на мене неочікувано дорослий погляд. 

— Не вважайте мене дурепою. Я чула, що вони казали. Це було принизливо й грубо. — Її губи стиснулися в тонку лінію. — Батько завжди каже, що не раса визначає гідність, і я схильна йому вірити. Ви феалін, але ви поводилися шляхетно й хоробро, тож заслуговуєте місця на чолі процесії.

— Флоро, це зайве, я…

— Ваша високосте, — перервала нас розпорядниця, і я ледь не підскочила. То Флора — принцеса? Який невдалий збіг обставин! — Все добре? Якщо фессі вас чимось образила…

— Навпаки: я б хотіла, щоб вона приєдналася до мене під час першого виходу. За протоколом я маю таке право, чи не так? 

Очі розпорядниці розширилися, але до її честі мушу сказати, що від зневажливих зауважень вона утрималася. 

— Як забажаєте. — Вона перевела погляд на мене: — Ваше ім’я не буде оголошено разом з іменами почесних гостей, але можете супроводжувати Флорімель Аманду Кассер, принцесу Госекську, поки тривають танці й до початку урочистої вечері. 

Вона не стала чекати відповіді й рушила далі, перевіряючи інших дебютанток. Флора аж у долоні плеснула:

— Правда добре вийшло? 

— Дякую, ваша високосте, — витиснула із себе, щиро шкодуючи, що не маю можливості розпустити протокольну зачіску чи закрити гострі вуха хоча б пір’ям. Останнє, що мені треба просто зараз — знову потрапити на очі драконам. Залишалося сподіватися, що неземна краса Флори прикує до себе всю увагу, а вже потім перепрошу й знайду спосіб перечекати бал у куточку. 

На самоті, трясця!

За мить лакеї розчахнули стулки. Попереду розкинулася величезна зала, прикрашена цілими водоспадами квітів. Під стелею майоріли кольорові стяги, майже весь вільний простір займали гості, почесна варта, музиканти й лакеї, вільне місце залишилося тільки в самому центрі. На зворотному кінці зали, на три сходинки вище основної зали, височили два трони.

— Я так хвилююся, — прошепотіла Флора, поки ми йшли уперед. Розпорядник якраз оголошував третю за чергою дівчину, ми ж терпляче чекали на півдорозі. — Зараз зомлію!

Мій шлунок також зрадницьки стиснувся. Я ще ніколи не бачила імператора та його дружину на власні очі, проте вони наче зійшли з власних парадних портретів, осяяні славою та величчю. Він — не старий ще чоловік із вольовим підборіддям, широкими плечима та військовою поставою, вона — струнка жінка із золотим волоссям, пронизливим поглядом і м’якою усмішкою милостивої правительки.