Епілог. Два роки потому — кохання, яке перемогло все

Епілог. Два роки потому — кохання, яке перемогло все

Минуло два роки.

Здавалося, зовсім недавно Лія, Віка, Катерина, Стефанія, Марк та Олександр стояли на шкільному подвір’ї у святковому вбранні, отримували свідоцтва й прощалися з ліцеєм.

Тоді вони думали, що попереду лише невідомість.

А тепер кожен уже знайшов свою дорогу.

Віка та Олександр навчалися в Київському юридичному університеті. Вони обрали непростий шлях і мріяли в майбутньому працювати суддями.

— Уявляєш, — якось сказала Віка, сидячи поруч з Олександром у студентському кафе, — ще трохи, і ми будемо серйозними юристами.

— Ти серйозна?

— Звичайно!

Олександр усміхнувся.

— Тоді я дуже хвилююся за майбутню судову систему.

Віка легенько штовхнула його плечем.

— Сам ти жартівник!

Вони сміялися, але обоє знали: їхні стосунки давно стали серйозними.

Одного вечора Олександр узяв Віку за руку.

— А може, нам уже час планувати весілля?

Віка здивовано подивилася на нього.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

Вона усміхнулася.

— Тоді я згодна.

Катерина теж не залишилася самотньою.

Одного разу друзі помітили біля неї незнайомого хлопця.

Віка одразу примружилася.

— А це хто?

Катерина почервоніла.

— Мій хлопець.

— Що?!

— Не кричи!

Олександр засміявся.

— Нарешті й Катерина закохалася.

— А що такого?

— Нічого, — відповіла Віка. — Просто ми вже почали думати, що ти вийдеш заміж за свій телефон.

— Дуже смішно.

Усі дружно розсміялися.

Стефанія теж змінила своє життя. Вона вступила до університету на інженерну спеціальність і з головою поринула в навчання. Поруч із нею тепер був хлопець, з яким вона почувалася спокійно й щасливо.

Минуле залишилося позаду. Стефа більше не була тією дівчиною, яка дозволяла ревнощам керувати собою. Вона багато чого зрозуміла. І найбільше цінувала те, що колись Лія дала їй другий шанс.

А от життя Каріни склалося зовсім інакше. Вона нікуди не вступила.

Батьки спочатку намагалися вирішити за неї всі проблеми грошима, але з часом навіть їхнє терпіння закінчилося. Каріна втратила багато можливостей. Тепер вона працювала двірницею й щоранку виходила прибирати вулиці.

Якось вона подивилася на будинки навколо й гірко усміхнулася. Колись їй здавалося, що гроші батьків можуть вирішити абсолютно все. Тепер вона зрозуміла просту істину:

гроші можуть відкрити двері, але пройти крізь них людина повинна сама.

Каріна багато чого втратила. І найгірше було те, що вона сама зруйнувала своє майбутнє.

А далеко від України, в сонячній Іспанії, жила зовсім інша історія.

Лія та Марк. Вони були разом. Назавжди.

Минуло два роки від випускного, і тепер вони були чоловіком і дружиною.

Вони навчалися в Іспанії, жили там і будували своє спільне майбутнє. Одного теплого вечора Лія та Марк сиділи біля моря. Лія притулилася до його плеча.

Марк обійняв її.

— Пам'ятаєш, як я колись приїхав до тебе в Іспанію майже без попередження?

Лія засміялася.

— Як можна забути?

— Я тоді думав, що зробив найбожевільніший вчинок у своєму житті.

— А тепер?

Марк подивився на обручку на її пальці.

— Тепер розумію, що це було найкраще рішення.

Лія поклала голову йому на груди.

— Я щаслива.

— Я теж.

Він поцілував її у волосся.

— Знаєш, що я зрозумів?

— Що?

— Любов справді може змінити людину.

Лія усміхнулася.

— Навіть такого самозакоханого мажора, як ти?

— Особливо такого.

Вона засміялася.

Вони сиділи в обіймах, дивлячись на захід сонця.

Колись усе почалося з суперечок.

Потім були ревнощі, помилки, випробування, розлука, страх і навіть небезпека.

Але кохання виявилося сильнішим.

Лія та Марк довели просту істину:

справжнє кохання здатне перемогти образи, відстань, страх і навіть найважчі випробування.

Вони знайшли одне одного.

І більше не збиралися відпускати.

Бо іноді історія кохання починається зовсім не з першого погляду.

Іноді вона починається з фрази:

«Ти самозакоханий мажор!»

А закінчується словами:

«Я кохаю тебе. Назавжди».

Кінець.