Глава 41. Сукня для другого шансу

Глава 41. Сукня для другого шансу

Наступного ранку Лія прокинулася з особливим відчуттям.

Після вчорашнього походу до торговельного центру вона весь вечір розглядала свою нову блакитну сукню, уявляючи день випускного. Вона вже бачила себе поруч із Марком, Вікою, Олександром і Катериною.

Але сьогодні за сніданком розмова несподівано повернула її думки до Стефанії.

Мама Лії поставила на стіл чашку чаю й тихо сказала:

— До речі, я вчора розмовляла з Орисею.

Лія підняла очі.

— Щось сталося?

— Ні. Просто вона сказала, що Стефа не хоче йти на випускний.

Лія здивувалася.

— Чому?

— Їй соромно.

— Соромно?

— Через усе, що сталося. Вона боїться, що однокласники будуть дивитися на неї, перешіптуватися і згадувати її історію.

Лія опустила чашку.

— А сукню вона купила?

Мама похитала головою.

— Орися казала, що зараз їй складно з грошима. Та й сама Стефа сказала, що не хоче витрачати кошти на випускний, якщо все одно не збирається туди йти.

Лія замислилася.

— Тобто вона взагалі не хоче приходити?

— Каже, що не заслуговує на свято.

Лія довго мовчала.

Вона згадала Стефанію в той день, коли вони зустрілися.

Сумні очі.

Тремтячий голос.

Слова про те, що вона шкодує.

Лія чудово розуміла: те, що зробила Стефа, нікуди не зникло. Але вона також бачила, як сильно дівчина змінилася після цього.

— Мамо…

— Що?

— А якщо ми купимо їй сукню?

Мама здивовано подивилася на доньку.

— Стефі?

— Так.

— Ліє…

— Я серйозно.

— Ти впевнена?

Лія кивнула.

— Вона повинна піти на випускний.

— Після всього?

— Саме після всього.

Мама задумалася.

— Ти хочеш зробити їй подарунок?

— Не просто подарунок.

Лія усміхнулася.

— Другий шанс.

Мама кілька секунд дивилася на доньку.

— Ти справді її пробачила?

Лія зітхнула.

— Я сказала, що зможу пробачити її з часом. Але я вже не хочу карати її все життя за одну страшну помилку.

— А якщо вона не захоче прийняти подарунок?

— Тоді це буде її вибір.

— А якщо вона заплаче?

Лія засміялася.

— Тоді я теж заплачу.

Мама посміхнулася.

— Ти дуже змінилася.

— Напевно.

— Добре.

Вона взяла телефон.

— Я поговорю з Орисею.

Розмова тривала недовго.

Коли мама завершила дзвінок, Лія одразу запитала:

— Ну?

— Орися була дуже здивована.

— І що сказала?

— Що Стефа не повірить.

Лія усміхнулася.

— Тоді нехай не вірить.

— Ми домовилися, що завтра привеземо її до магазину.

— А Стефа знає?

— Ні.

Лія радісно плеснула в долоні.

— Тоді це буде сюрприз!

Наступного дня Стефанія сиділа вдома й готувалася до навчання.

Випускний вона остаточно вирішила пропустити.

Вона навіть не хотіла дивитися фотографії однокласників.

— Мамо, я не піду, — повторила вона.

Орися стояла біля дверей.

— Я знаю.

— І не треба мене вмовляти.

— Я не буду.

Стефа здивовано подивилася на неї.

— Правда?

— Правда.

— Тоді куди ми їдемо?

Орися усміхнулася.

— Побачиш.

— Мамо…

— Просто одягайся.

— Це підозріло.

— Дуже.

— Ти щось задумала?

— Не я.

Стефанія примружилася.

— А хто?

Орися лише загадково усміхнулася.

За годину вони вже були біля торговельного центру.

Стефа здивовано подивилася на матір.

— Навіщо ми тут?

— Ходімо.

— Мамо, я ж сказала, що не йду на випускний.

— Знаю.

— Тоді навіщо магазин суконь?

Орися не відповіла.

Щойно вони зайшли всередину, Стефа побачила Лію.

Вона завмерла.

— Ліє?!

Лія усміхнулася.

— Привіт.

Стефа подивилася на матір.

— Що відбувається?

— Ми хочемо вибрати тобі сукню.

Стефанія широко розплющила очі.

— Мені?

— Тобі.

— Але…

Вона не могла вимовити більше.

Лія підійшла до неї.

— Ти підеш на випускний.

— Я не можу.

— Можеш.

— Ліє, після всього…

— Саме тому.

Стефа відчула, як очі наповнюються сльозами.

— Чому ти це робиш?

Лія тихо відповіла:

— Бо я хочу, щоб ти побачила: твоє життя не закінчилося через помилку.

Стефа заплакала.

— Ти мене справді пробачила?

Лія похитала головою.

— Я сказала, що мені потрібен час.

Стефа опустила очі.

— Але я хочу дати тобі можливість почати все заново.

— Ліє…

— І ще.

Лія усміхнулася.

— Ти не дозволиш своїй помилці забрати у тебе випускний.

Стефа крізь сльози засміялася.

— Я навіть не знаю, що сказати.

— Скажи, що підеш міряти сукні.

Стефа витерла очі.

— Добре.

Вони почали ходити між рядами.

Спочатку Стефанія боялася навіть торкатися одягу.

— Мені незручно.

— Чому? — запитала Лія.

— Я не звикла, що ти робиш для мене щось хороше після всього.

Лія подивилася на неї.

— Можливо, пора звикати до хорошого.

Орися усміхнулася.

— Оце правильно сказано.

Віка та Катерина, які знали про сюрприз, теж вирішили приєднатися.

Вони з'явилися буквально через кілька хвилин.

— Ми не запізнилися? — запитала Віка.

— Ви теж тут? — здивувалася Стефа.

— Звичайно! — заявила Віка. — Ми не могли пропустити таку важливу операцію.

Катерина засміялася.

— Віка вже придумала їй десять суконь.

— Дванадцять.

— Дванадцять?

— Я була в ударі.

Стефанія вперше за довгий час щиро засміялася.