Глава 40. Сукні, сміх і несподівана зустріч

Глава 40. Сукні, сміх і несподівана зустріч

Наступного дня дівчата вирішили виконати свій план без жодних відкладань.

До випускного залишалося всього два тижні, а Вікторія була переконана, що це означає одне: сукню потрібно шукати вже сьогодні.

— Ліє, ти готова? — запитала Віка біля входу до торговельного центру.

— Готова.

— Катерино?

— Готова.

Віка урочисто підняла руку.

— Тоді оголошую операцію «Випускний» відкритою!

Катерина засміялася.

— Віко, ми просто сукні купуємо.

— Для тебе — просто сукні. Для мене — історична подія.

Лія не втрималася від сміху.

— Ти вже почала драматизувати.

— Я ще навіть не почала.

— А що буде, коли почнеш?

— Тоді торговий центр запам'ятає цей день назавжди.

Дівчата зайшли до першого магазину.

Перед ними відкрилися ряди суконь: довгі, короткі, пишні, обтислі, з блискітками, мереживом і всілякими прикрасами.

Віка одразу схопила кілька вішаків.

— Оця!

— Ні, — сказала Катерина.

— Чому?

— Бо вона схожа на штору.

— Зате дуже красиву штору.

Лія засміялася.

— Віко, ти не збираєшся на ремонт.

— Добре.

Віка відклала сукню.

— Тоді ось ця!

Катерина подивилася.

— Це теж ні.

— Чому?

— Тому що ти в ній будеш схожа на святкову кульку.

— А це погано?

— Трохи.

Лія вже ледве стримувала сміх.

— Дівчата, давайте спочатку знайдемо щось для Лії.

— Правильно! — погодилася Віка. — Бо вона наречена…

Лія миттєво почервоніла.

— Віко!

— Що?

— Не називай мене так у магазині суконь!

— Добре, майбутня наречена.

— ВІКО!

Катерина розсміялася.

Лія повільно проходила між рядами.

Вона торкалася тканин, розглядала фасони, але жодна сукня не викликала в неї того самого відчуття.

— Не знаю…

— Що саме? — запитала Катерина.

— Хочу щось особливе.

Віка відразу сказала:

— Тоді не поспішай.

Дівчата пішли далі.

І раптом Лія побачила її.

На манекені стояла ніжно-синя сукня.

Вона була легкою, елегантною, з тонкою талією та пишною спідницею.

Колір нагадував літнє небо.

Лія зупинилася.

— Ой…

Катерина подивилася туди.

— Тобі подобається?

— Дуже.

Віка підійшла ближче.

— Це точно твоє.

Лія взяла сукню з вішалки.

— Можна приміряти?

— Звичайно.

Через кілька хвилин Лія вийшла з примірочної.

Віка і Катерина одночасно завмерли.

— Ну?

Віка прикрила рот рукою.

— Ліє…

— Що?

— Ти виглядаєш як справжня принцеса.

Катерина кивнула.

— Ні, навіть більше.

Лія подивилася на себе в дзеркало.

Її очі заблищали.

— Вона схожа на сукню Попелюшки.

— Саме так! — вигукнула Віка. — Тільки наша Попелюшка не тікає з балу опівночі.

Катерина додала:

— Бо її Марк знайде.

Лія засміялася.

— Ви неможливі.

Вона ще раз подивилася на себе.

— Мені дуже подобається.

Продавчиня назвала ціну.

Лія одразу перестала усміхатися.

— Ого…

Віка подивилася на цінник.

— Ого.

Катерина теж.

— Ого.

Три дівчини переглянулися.

— За ці гроші сукня повинна ще й сама скласти іспити за мене, — сказала Віка.

Катерина розсміялася.

— А після випускного повернутися на вішак і чекати наступного року.

Лія засміялася.

— Я не знаю, чи варто…

Вона дістала телефон.

— Може, запитаю вітчима.

Вона зателефонувала.

— Привіт.

— Привіт, доню. Вже знайшли сукню?

— Здається, так.

— Тобі подобається?

— Дуже.

— Тоді бери.

— Але вона дорога.

— Я ж обіцяв, що на випускний ти вибереш те, що тобі справді подобається.

— Ти точно не проти?

— Абсолютно.

Лія усміхнулася.

— Дякую!

— І не думай про ціну. Випускний у тебе один.

— Добре.

Вона завершила розмову.

Віка одразу запитала:

— Купуємо?

Лія усміхнулася.

— Купуємо!

— Ура!

Поки продавчиня оформлювала покупку, Лія ще раз подивилася на себе в дзеркало.

Вона уявила випускний.

Музику.

Кульки.

Фотографії.

Марк, який побачить її в цій сукні.

Від самої думки вона усміхнулася.

— Він точно буде вражений, — сказала Віка.

— Сподіваюся.

— Ліє, він на тебе дивиться так, ніби ти вже в королівській сукні.

Катерина засміялася.

— Віка, не перебільшуй.

— Я ще навіть не почала.

Коли дівчата вийшли з магазину, Лія несла велику коробку.

— Тепер треба знайти щось нам, — сказала Віка.

— Тобі, — уточнила Катерина.

— Нам усім!

Вони зайшли до наступного магазину.

Через двадцять хвилин Віка вже стояла в рожевій сукні.

Вона вийшла з примірочної.

— Ну як?

Лія ахнула.

— Віка, тобі дуже личить!

Катерина кивнула.

— Справді гарно.

Віка повернулася перед дзеркалом.

— Я знала!

— Ти навіть не питала, скільки вона коштує, — сказала Катерина.

— Не хочу псувати собі настрій.

— Мудро.

Тепер настала черга Катерини.

Вона довго вибирала, але зрештою знайшла зелену сукню.

Вийшла до подруг.

Лія одразу усміхнулася.

— Катю, це твоє!

Віка підняла великий палець.

— Сто відсотків.

Катерина подивилася на себе.

— Справді?

— Справді, — відповіли дівчата разом.

— Тоді беру.

Віка засміялася.

— От і все. Тепер ми готові.

— До чого? — запитала Катерина.