Глава 39. Дорога додому та передчуття випускного

Глава 39. Дорога додому та передчуття випускного

Минуло кілька тижнів.

Після всіх подій навколо Стефанії життя поступово почало повертатися до звичного ритму. Судове рішення дозволило їй залишитися на волі та продовжити навчання за умови відповідальності за свої вчинки й подальшого нагляду. Для Лії це було важливим рішенням: вона не забула того, що сталося, але вирішила не дозволяти минулому визначати майбутнє.

А тепер на Лію чекала ще одна важлива подія.

Випускний.

До нього залишалося всього два тижні.

І саме тому Лія разом із Марком та своїми рідними вирушила назад в Україну.

Літак м'яко торкнувся злітно-посадкової смуги українського аеропорту.

Лія сиділа біля вікна й дивилася вниз.

— Ми вже прилетіли, — тихо сказала вона.

Марк усміхнувся.

— Нарешті.

Лія повернулася до нього.

— Я скучила за всіма.

— А я скучив за твоїм містом.

— Невже?

— Так.

— А я думала, ти скучив тільки за мною.

Марк зробив вигляд, що замислився.

— Ну… місто теж непогане.

Лія штовхнула його плечем.

— Неправильна відповідь.

— Добре, добре. Я скучив тільки за тобою.

Вона засміялася.

— Ось тепер правильно.

Їхні батьки сиділи неподалік і з усмішкою слухали їхню розмову.

Незабаром пасажири почали виходити з літака.

Лія поправила волосся й узяла свою сумочку.

На блискавці знову висів той самий маленький брелок у формі двох половинок серця.

Марк помітив його.

— Ти досі носиш.

— Я ж казала.

— Мені приємно.

— Це символ того, з чого все почалося.

Марк усміхнувся.

— І того, що ми пережили.

Щойно вони вийшли до зали зустрічі, Лія почула знайомий голос:

— ЛІЄ!

Вона одразу зрозуміла, хто це.

— Віка!

Вікторія буквально побігла до неї.

Дівчата міцно обійнялися.

— Я так скучила!

— Я теж!

— Дай на тебе подивлюся!

Віка відступила на крок.

— Ти виглядаєш чудово!

— Ти теж.

Поруч стояв Олександр.

— Ну що, повернулися?

Марк потиснув йому руку.

— Повернулися.

— Радий бачити.

— Взаємно.

До них підійшла Катерина.

— Ліє!

Вона теж обійняла подругу.

— Як же я рада, що ти тут!

— Я теж.

Катерина подивилася на Марка.

— А ти?

— Я теж радий.

— Ну тоді все добре.

Олександр засміявся.

— Катерино, ти зараз як прикордонник.

— А що? Треба перевірити, чи Марк справді привіз Лію назад.

— Привіз.

— Тоді пропускаю.

Усі розсміялися.

Невдовзі друзі вирішили піти в кафе.

Батьки Лії та Марка домовилися, що дадуть молоді трохи часу побути разом.

За великим столиком у кафе сіли Лія, Марк, Вікторія, Олександр і Катерина.

Спочатку всі говорили про подорож.

— Ну що, Іспанія сподобалася? — запитала Віка.

— Дуже, — відповіла Лія.

— А Марк справді поводився пристойно?

— Віко!

— Що?

— Звичайно, — втрутився Марк. — Я був ідеальним.

Олександр пирхнув.

— Це ми ще перевіримо.

Усі засміялися.

Але незабаром розмова стала серйознішою.

Катерина поклала виделку.

— До речі, як ти ставишся до того, що Стефанії дозволили залишитися на волі?

Лія зрозуміла, про кого йдеться.

— Нормально.

Віка здивовано подивилася на неї.

— Справді?

— Так.

— Я, якщо чесно, не дуже це розумію, — сказала Катерина. — Після всього, що вона зробила…

— Я не забула.

Лія говорила спокійно.

— І я не кажу, що вона не повинна була відповідати за свої вчинки. Вона повинна була зрозуміти, що зробила.

— Але її відпустили, — сказала Віка.

— Так.

— І дозволили доучитися.

— Так.

Віка зітхнула.

— Я не впевнена, що змогла б її пробачити.

Лія задумалася.

— Я теж не пробачила її одразу.

Вона подивилася на друзів.

— Але з часом зрозуміла одну річ.

— Яку? — запитала Катерина.

— Кожна людина має право на другий шанс.

За столом стало тихо.

— Другий шанс не означає, що ми повинні забути те, що сталося.

Лія продовжила:

— Це означає лише, що людина може спробувати стати кращою.

Марк поклав руку їй на плече.

— Я підтримую Лію.

Віка зітхнула.

— Напевно, ти маєш рацію.

Олександр кивнув.

— Другий шанс треба заслужити.

— Саме так, — сказала Лія.

Катерина задумалася.

— Якщо Стефа справді зміниться, тоді, можливо, це буде правильно.

— Я саме цього й хочу, — відповіла Лія.

А потім Віка раптом плеснула в долоні.

— Все!

Усі здивовано подивилися на неї.

— Що?

— Досить сумних розмов!

— А що сталося? — запитав Марк.

— Через два тижні випускний!

Лія усміхнулася.

— Точно!

Катерина відразу пожвавилася.

— Точно! Я зовсім забула!

— Як можна забути про випускний? — обурилася Віка.

— Після всього, що сталося, можна.

Віка подивилася на Лію.

— Нам потрібно купити сукні.

— Я згодна, — сказала Катерина.

— І я, — додала Лія.

— Тоді вирішено!

Віка взяла телефон.

— Цього тижня йдемо по магазинах.

— Цього тижня? — перепитала Лія.

— Так. Бо якщо відкладемо, потім нічого не знайдемо.

Катерина кивнула.

— Вона має рацію.

— Я теж хочу красиву сукню, — сказала Лія.

Марк усміхнувся.

— Я вже хочу побачити.

Віка одразу підняла палець.

— Ні-ні-ні!

— Що?

— Хлопцям сукні до випускного не показують.

Олександр засміявся.

— Чому?