Глава 35. Коли правда виходить назовні

Глава 35. Коли правда виходить назовні

Щойно рятувальники звільнили Лію з печери, до неї одразу підбігли медики.

— Обережно, дівчинко. Не поспішай, — лагідно сказала одна з них. — Ти вже в безпеці.

Лія тремтіла всім тілом. Вона була бліда, а по щоках одна за одною котилися сльози.

Але найбільше їй хотілося побачити лише одну людину.

Марка.

Він стояв зовсім поруч.

— Ліє…

Вона простягнула до нього руку.

Марк одразу взяв її долоню у свої.

— Я тут, моя кохана.

Він підніс її руку до губ і ніжно поцілував.

Лія крізь сльози усміхнулася.

— Ти справді прийшов…

— Звичайно.

Він знову поцілував її руку.

— Я б перевернув увесь світ, аби тебе знайти.

Лія притулилася до нього.

— Я так боялася…

— Я теж боявся.

Марк обійняв її, погладив по волоссю і прошепотів:

— Найбільше я боявся тебе втратити.

Лія підняла голову.

— Але ти мене знайшов.

— І більше ніколи не дозволю тобі залишатися самій у такому місці.

Вона тихо засміялася крізь сльози.

— Домовилися.

Марк ніжно торкнувся її щоки.

— Ти моя маленька смілива дівчинка.

— А ти мій божевільний мажор.

— Тільки твій.

Вони знову обійнялися.

Раптом із боку дороги почувся схвильований голос:

— Ліє!

Дівчина обернулася.

До неї поспішали мама та вітчим.

Мама навіть не стримувала сліз.

— Донечко!

Вона кинулася до Лії й міцно її обійняла.

— Мамо…

— Я так злякалася! Я думала…

Вона не змогла договорити.

Вітчим також підійшов і поклав руки їй на плечі.

— Головне, що ти жива. Все інше ми вирішимо.

Лія кивнула.

— Я вже краще.

Мама погладила її по волоссю.

— Ти точно нічого не болить?

— Ні. Просто дуже страшно було.

— Тепер ти з нами.

Вітчим подивився на Марка.

— Дякую тобі.

— Не треба.

— Треба. Якби ти не почав її шукати…

Марк похитав головою.

— Я просто зробив те, що мав зробити.

— Ти її кохаєш.

Марк подивився на Лію.

— Дуже.

Вітчим Лії дістав телефон.

— Я вже знаю, що робитиму далі.

Лія подивилася на нього.

— Що?

— Ми не залишимо це без наслідків.

Він набрав номер класної керівниці.

— Добрий день. Це вітчим Лії.

Після короткої паузи він продовжив:

— Ми знайшли її. Вона жива. Але сталося дуже серйозне.

Він розповів усе, що сталося.

— Так. Нам потрібно встановити особу гіда та всіх, хто був причетний до цього.

Чоловік стиснув телефон.

— У вас уже є запис розмови Каріни? Добре. Зберігайте його. Ми передамо всю інформацію відповідним службам.

Він завершив розмову.

Марк запитав:

— Вона знає про Каріну?

— Так.

— І про Стефанію?

Вітчим кивнув.

— Я розповів.

Лія тихо опустила очі.

— Не можу повірити, що це зробила Стефа…

Марк обійняв її.

— Ти не винна.

— Але вона моя двоюрідна сестра.

— Це не дає їй права робити тобі боляче.

Вітчим суворо додав:

— Якщо вони справді причетні, цим займеться поліція. Я хочу, щоб вони відповіли за свої дії.

Незабаром Лію повезли додому.

Марк навіть не думав повертатися до готелю самому.

— Я залишуся з нею.

Мама Лії подивилася на нього.

— Ти впевнений?

— Абсолютно.

— Тоді ходімо.

У машині Лія сиділа поруч із Марком.

Він тримав її за руку.

Час від часу дивився на неї, наче перевіряв, чи справді вона поруч.

— Що ти так дивишся? — запитала Лія.

— Переконуюся, що ти справді тут.

— Я тут.

Марк торкнувся її щоки.

— Я дуже боявся тебе втратити.

Лія накрила його руку своєю.

— Ти мене не втратиш.

Він ніжно поцілував її.

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

Вони притулилися одне до одного.

Увечері, коли Лія трохи заспокоїлася, вони сиділи у вітальні.

Мама принесла чай.

— Тобі потрібно відпочити.

— Добре, мамо.

Марк сидів поруч.

Лія подивилася на нього, потім на маму.

— Нам із Марком треба вам дещо сказати.

Мама здивовано поставила чашку.

— Що саме?

Марк узяв Лію за руку.

— Ми вирішили…

Лія продовжила:

— Після випускного хочемо одружитися.

У кімнаті запала тиша.

Мама Лії широко розплющила очі.

— Одружитися?

— Так.

— Діти, ви ж такі молоді…

— Ми знаємо, — спокійно сказав Марк.

Лія кивнула.

— Але ми хочемо бути разом.

Марк подивився на неї.

— Я не хочу поспішати з весіллям завтра чи наступного місяця. Ми закінчимо школу, усе обговоримо з батьками, підготуємося. Але я хочу, щоб Лія знала: я бачу своє майбутнє тільки поруч із нею.

Мама замислилася.

Вона подивилася на доньку.

Лія сиділа поруч із Марком і тримала його за руку.

— Ти справді його кохаєш?

— Так.

— І ти впевнена?

— Так, мамо.

Мама зітхнула.

— Тоді я поговорю з твоїм вітчимом.

Лія усміхнулася.

— Тобто ти не проти?

— Я не сказала, що не проти.

Вона усміхнулася.

— Я сказала, що нам треба поговорити.

Марк засміявся.

— Це вже хороший початок.

Пізніше Лія та Марк зателефонували друзям.

Першою на екрані з'явилася Вікторія.

— Ліє! Як ти?

— Уже добре.

— Точно?

— Так.

Потім у кадрі з'явилися Катерина та Олександр.

— Ми так переживали! — сказала Катерина.

— А тепер у нас є для вас новина, — усміхнулася Лія.

Віка примружилася.

— Яка?

Марк глянув на Лію.