Глава 34. Печера, що приховала правду

Глава 34. Печера, що приховала правду

Ранок для Лії та Марка розпочався чудово.

Вони вирушили на екскурсію до мальовничого узбережжя Іспанії, де на них чекали море, скелі та старовинні печери. Лія була в захваті від краєвидів, а Марк не переставав усміхатися, дивлячись на її щасливе обличчя.

— Марку, подивись! — вигукнула Лія.

— Дивлюся.

— Там така краса!

— Я знаю.

Він узяв її за руку.

— Але мені більше подобається дивитися на тебе.

— Знову починається, — засміялася Лія.

Група туристів рушила далі. Один із гідів почав розповідати про історію узбережжя, а другий підійшов до Лії.

— Якщо хочете, я покажу вам невелику печеру. Звідти відкривається чудовий вид.

Лія зацікавилася.

— А можна?

— Звичайно. Вона зовсім поруч.

Марк саме уважно слухав іншого гіда, тому не почув розмови.

— Марку, я ненадовго! — сказала Лія.

— Добре, тільки не відходь далеко.

— Не буду!

Вона пішла за екскурсоводом.

Спочатку все здавалося звичайним.

Але щойно Лія зайшла всередину печери, чоловік відійшов назад.

— Тут дуже темно, — сказала вона.

У наступну мить пролунав глухий звук.

Каміння перекрило вхід.

Лія різко обернулася.

— Що ви робите?!

Відповіді не було.

Вона кинулася до виходу.

— Відкрийте!

Ніхто не відповідав.

— Допоможіть!

Її голос розлетівся печерою.

Лія дістала телефон, але сигналу не було.

Сльози самі покотилися по її щоках.

— Марку…

Вона почала стукати по каменях.

— Марку! Я тут!

Але туристична група вже відійшла далеко, а Марк навіть не здогадувався, що його кохана опинилася в пастці.

Тим часом за тисячі кілометрів, в Україні, Каріна сиділа на лавці в одному з міських парків. Вона нервово озиралася. Їй щойно зателефонував чоловік, якого вона найняла для виконання свого плану.

— Ну? — запитала Каріна.

— Все зроблено.

Каріна видихнула.

— Вона всередині?

— Так.

— І ніхто не бачив?

— Ні.

Каріна задоволено усміхнулася.

— Чудово. Тепер просто чекайте.

— Я хочу отримати решту грошей.

— Отримаєте.

— Ви обіцяли.

— Я виконала свою частину.

Каріна поклала слухавку.

Вона навіть не помітила, що неподалік на іншій лавці сиділи Вікторія, Олександр і Катерина.

Вони випадково опинилися в парку разом.

Катерина першою звернула увагу на Каріну.

— Це ж Каріна?

Віка подивилася в її бік.

— Так.

Олександр нахилився ближче.

— Чому вона так нервує?

Вони почули лише кілька останніх фраз.

Але цього було достатньо, щоб насторожитися.

Каріна знову комусь зателефонувала.

— Головне, щоб Лія не змогла вибратися до того, як ми все завершимо.

Віка зблідла.

— Ти чула?

Катерина кивнула.

— Так.

Олександр тихо сказав:

— Записуй.

Катерина непомітно ввімкнула запис на телефоні.

Каріна продовжила:

— Марк зараз в Іспанії й нічого не знає. Якщо все піде за планом, Лія надовго зникне з його життя.

Віка прикрила рот рукою.

— Вона справді причетна…

Олександр кивнув.

— І Лія зараз у небезпеці.

Каріна завершила розмову й пішла з парку.

Вони не стали її переслідувати.

Їм потрібно було діяти набагато швидше.

— Треба негайно показати цей запис учительці, — сказала Віка.

— І класній керівниці, — додала Катерина.

Олександр уже діставав телефон.

— Я зв'яжуся з ними.

Через кілька хвилин вони передали запис класній керівниці та вчительці іспанської мови. Вчителька кілька разів прослухала розмову. Її обличчя ставало дедалі серйознішим.

— Господи…

— Ви розумієте, що це означає? — запитала Віка.

— Так.

Вона одразу взяла телефон.

— Я повинна повідомити батьків Лії.

Вчителька зателефонувала їм і пояснила ситуацію.

Потім класна керівниця сказала:

— А Марк?

Олександр одразу набрав його номер. Марк саме стояв біля туристичної групи. Він озирнувся.

— Ліє?

Її ніде не було.

— Ви не бачили дівчину, яка була зі мною?

Гід нервово відповів:

— Можливо, вона пішла вперед.

Марк насупився.

— Ні. Вона сказала, що ненадовго відійде.

Телефон завібрував.

Олександр.

— Марку, слухай мене уважно.

— Що сталося?

— Лія в небезпеці.

Марк зблід.

— Що?!

— Ми знаємо, що її відвели до печери.

— Де вона?!

— Ми ще з'ясовуємо точне місце. Але в нас є запис розмови Каріни.

Марк стиснув телефон.

— Каріни?

— Так. Вона причетна.

Марк навіть не став більше слухати.

— Я знайду Лію.

Він побіг.

Марк повернувся до місця, де бачив Лію востаннє.

— Ліє!

Відповіді не було.

Він побіг уздовж скель.

— Ліє!

Раптом почувся слабкий стукіт.

Тук. Тук. Тук.

Марк зупинився.

— Лія?

Зсередини почувся плач.

— Марку?!

Він кинувся до кам'яного проходу.

— Я тут!

— Марку! Допоможи мені!

— Я тебе витягну!

— Я так боялася…

— Все добре. Я вже поруч.

Він притиснув руку до каменю.

— Я тебе не залишу.

Лія поклала долоню з іншого боку.

Їхні руки торкнулися крізь вузьку щілину.

— Я знала, що ти прийдеш.

— Я завжди прийду за тобою.

Невдовзі приїхала допомога.

Рятувальники звільнили вхід до печери, і Лія нарешті вийшла назовні. Вона одразу кинулася в обійми Марка.

— Я так боялася!

— Все вже добре.

Він міцно тримав її.

— Ти зі мною.