Глава 33. Останній крок Стефанії

Глава 33. Останній крок Стефанії

Того самого вечора, коли Лія та Марк поверталися після прогулянки Мадридом до готелю, в іншій частині міста панувала зовсім інша атмосфера.

Гучна музика, яскраві вогні, сміх і десятки людей, які прийшли на дискотеку, щоб забути про всі проблеми хоча б на кілька годин.

Серед них була Каріна.

Багата, впевнена в собі й звикла отримувати все, чого хотіла.

Вона стояла біля бару, розмовляючи з друзями, коли раптом помітила знайоме обличчя.

Стефанія.

Дівчина виглядала зовсім не так, як зазвичай. Волосся було трохи розтріпане, очі почервонілі, а на обличчі читалася така суміш злості та розпачу, що Каріна одразу зрозуміла: сталося щось серйозне.

— Стефо?

Стефанія озирнулася.

— Каріно…

— Що ти тут робиш?

— Мені треба з тобою поговорити.

Каріна уважно подивилася на подругу.

— Тільки не кажи, що знову через Марка.

Стефанія опустила очі.

— Саме через нього.

Каріна важко зітхнула.

— Ходімо.

Вона взяла Стефанію за руку й повела її до вбиральні, де було значно тихіше.

Коли двері зачинилися, Каріна схрестила руки.

— Розповідай.

Стефанія сперлася на стіну.

І все розповіла.

Про те, як вона намагалася повернути Марка.

Про фотографії.

Про обман.

Про те, як її викрили.

Про те, що класна керівниця вирішила виключити її з ліцею.

А потім — про найгірше.

— І що тепер? — запитала Каріна.

Стефанія гірко посміхнулася.

— Нічого.

— Як це?

— Марк полетів до Лії.

Каріна насупилася.

— До Іспанії?

— Так.

— І вони знову разом?

Стефанія кивнула.

— Вони гуляють Мадридом. Вечеряють разом. Він зробив їй пропозицію після школи.

Каріна кілька секунд мовчала.

— Пропозицію?

— Так.

— Отже, все серйозно.

— Дуже.

Стефанія витерла сльозу.

— Я втратила його.

Каріна уважно дивилася на неї.

— Ти сама винна.

Стефа різко підняла голову.

— Дякую за підтримку.

— Я не це мала на увазі.

Каріна підійшла ближче.

— Я просто кажу, що твої старі способи більше не працюють.

— Я знаю.

— Фотографії не допомогли.

— Знаю.

— Брехня не допомогла.

— Знаю!

Стефанія вже майже кричала.

— Тоді що мені робити?!

Каріна замовкла.

Її обличчя поступово змінилося.

Вона ніби обдумувала якусь думку.

— Є ще один спосіб.

Стефа подивилася на неї.

— Який?

Каріна повільно сказала:

— Якщо Лія зникне з його життя…

Стефанія застигла.

— Що?

— Якщо вона просто перестане бути поруч.

— Каріно…

— Я ще не договорила.

Каріна знизила голос.

— Можна найняти людей, які стежитимуть за нею. Вони можуть прикинутися гідами, запропонувати їй якусь екскурсію, відвести подалі від міста…

Стефанія дивилася на неї дедалі переляканіше.

— Куди?

— У якесь віддалене місце. Наприклад, до печери.

— І що далі?

Каріна подивилася їй прямо в очі.

— Її можна там залишити.

Стефанія зблідла.

— Ти хочеш сказати…

— Так.

— Ні.

Вона одразу похитала головою.

— Ні, Каріно. Це вже занадто.

— Чому?

— Тому що це моя двоюрідна сестра!

Каріна закотила очі.

— А хіба через неї ти не втратила Марка?

— Це не виправдання!

— Вона завжди між вами.

— Вона ні в чому не винна!

— Стефо, подивися на факти.

Каріна говорила дедалі переконливіше.

— Ти познайомилася з Марком раніше. Ти хотіла бути з ним. А потім з'явилася Лія.

— Марк сам її обрав.

— Тому що Лія постійно поруч!

— І що ти пропонуєш? Знищити її життя?

— Я пропоную прибрати перешкоду.

Стефанія відступила.

— Ти божевільна.

Каріна холодно посміхнулася.

— Можливо.

Вона поправила волосся.

— Але я хоча б готова діяти.

Стефанія мовчала.

У її голові одна за одною виникали картини.

Лія.

Її усмішка.

Їхня остання зустріч.

Маленький брелок на сумочці.

Слова Марка.

«Моя кохана… Тепер я тут. Хоч назавжди».

Від цієї думки Стефанії стало ще болючіше.

— Я не хочу, щоб вона постраждала, — нарешті прошепотіла вона.

— Тоді просто забудь про Марка.

Стефа заплющила очі.

— Я не можу.

— Ось бачиш.

Каріна підійшла до дзеркала.

— Ти сама сказала, що зробиш усе, аби повернути його.

— Я не казала «все».

— Але зараз у тебе вибір.

Стефанія довго мовчала.

— А якщо щось піде не так?

Каріна повернулася до неї.

— Тоді ми будемо думати, що робити.

— Це звучить жахливо.

— Бо ти нарешті усвідомила, наскільки далеко зайшла.

Стефанія опустила голову.

— Я не можу повірити, що ми це обговорюємо.

— А я можу.

Каріна взяла її за плечі.

— Ти хочеш Марка?

Стефанія кивнула.

— Тоді перестань боятися.

Минуло кілька хвилин.

Стефанія стояла біля дзеркала й дивилася на своє відображення.

Вона більше не бачила в ньому впевненої дівчини, яка ще кілька днів тому була переконана, що зможе повернути Марка.

Тепер перед нею стояла людина, яка опинилася на межі.

— Каріно…

— Що?

— Якщо я погоджуся…

Вона замовкла.

— Я не хочу, щоб Лія постраждала.

— Зрозуміло.

— Нехай просто зникне з його життя. Тимчасово.

Каріна усміхнулася.

— От і все.

Але Стефа не усміхнулася.

Вона розуміла, що щойно погодилася на те, чого ще кілька годин тому сама назвала божевіллям.