Глава 32. Назустріч коханню: пропозиція під небом Мадрида

Глава 32. Назустріч коханню: пропозиція під небом Мадрида

Минуло кілька годин після всіх подій у ліцеї. Марк сидів у своїй кімнаті, дивлячись на валізу, яку поспіхом кинув на ліжко. Він досі не міг повірити, наскільки швидко все змінилося. Ще вранці він проводжав Лію до аеропорту.

А тепер сам збирався летіти до неї.

Хлопець узяв телефон і набрав номер мами.

— Привіт, мам.

— Марку? Ти де? Ми вже кілька разів намагалися до тебе додзвонитися.

— Я хотів сказати… Я лечу до Лії.

На іншому кінці запала коротка тиша.

— До Лії?

— Так. В Іспанію.

— Сьогодні?

— Сьогодні.

— Марку, ти серйозно?

— Абсолютно.

Мама важко зітхнула.

— Сину, ти хоча б усе продумав?

— Ні.

Він усміхнувся.

— Але я точно знаю одне: я хочу бути поруч із нею.

Після короткої розмови Марк повідомив і батькові.

Той спочатку здивувався, а потім лише сказав:

— Якщо ти справді впевнений, що це твоє рішення, тоді лети. Але поводься відповідально.

— Обіцяю.

Марк усміхнувся.

— І я хочу познайомити вас із Лією.

— Ми вже багато про неї чули.

— Але тепер ви побачите її особисто.

— Тоді щасливої дороги.

Марк поклав телефон.

Він швидко зібрав речі, перевірив документи й ще раз подивився на маленьку фотографію Лії у телефоні.

— Зачекай мене, принцесо.

Аеропорт зустрів його гамором, оголошеннями та поспішними кроками людей.

Марк майже не помічав нічого навколо.

Він думав лише про одне.

Лія вже в Мадриді.

Вона чекає на мене.

Я нарешті побачу її.

Коли літак злетів, Марк притулився головою до спинки крісла й заплющив очі.

Перед ним знову виникла їхня ранкова зустріч.

Лія в його обіймах.

Її слова.

«Я люблю тебе».

Він усміхнувся.

— Я теж тебе люблю.

Пасажир поруч здивовано подивився на нього.

Марк засміявся.

— Вибачте.

У Мадриді Лія чекала.

Вона вже встигла оселитися разом із мамою та вітчимом у затишному готелі. Але щойно дізналася, що Марк прилітає, не могла всидіти на місці.

Вона кілька разів підходила до дзеркала.

Поправляла волосся.

Потім дивилася на себе й тихо сміялася.

— Ліє, заспокойся.

На ній була ніжна світла сукня, яка робила її ще більш мініатюрною та чарівною. На сумочці висів подарований Марком брелок.

Вона торкнулася його пальцями.

— Ти повернувся до мене…

Мама зайшла до кімнати.

— Готова?

— Так.

— Ти вже десять разів це сказала.

Лія засміялася.

— Я хвилююся!

— Я бачу.

— А раптом…

— Ніяких «раптом».

Мама обійняла доньку.

— Він прилетів через океан і пів світу заради тебе. Думаю, відповідь на всі твої сумніви вже є.

Лія усміхнулася.

— Я така щаслива.

— Тоді йди зустрічай свого хлопця.

Лія кивнула.

Вона попередила рідних, що сама зустріне Марка в аеропорту, а вони тим часом чекатимуть їх на вечерю. Нарешті пролунало оголошення.

Літак із рейсу, на який чекав Марк, приземлився.

Лія відчула, як серце забилося швидше.

— Він уже тут…

Вона стояла біля виходу з термінала, нервово стискаючи пальці. Люди один за одним виходили із зони прильоту. І раптом…

Вона побачила його. Марк. Він ішов із рюкзаком через плече, озираючись на всі боки.

На обличчі хлопця з'явилася усмішка. Він теж її побачив. Лія стояла перед ним у своїй ніжній сукні. Мініатюрна, схвильована, з великими щасливими очима. Марк на секунду завмер.

А потім швидко попрямував до неї. По дорозі він помітив маленький квітковий кіоск. Хлопець навіть не задумувався. Швидко купив ніжний букет квітів і майже побіг далі.

— Ліє!

Вона усміхнулася крізь сльози.

— Марку!

Вони кинулися назустріч одне одному. Марк обійняв її так міцно, ніби боявся знову втратити. Лія притиснулася до нього.

— Ти приїхав…

— Я ж сказав, що буду поруч.

— Я так боялася…

— Забудь про це.

Він погладив її по волоссю.

— Я тут.

Лія підняла очі.

— Ти справді тут.

— Так.

Марк простягнув їй квіти.

— Це тобі.

Лія взяла букет.

— Вони прекрасні.

— Не прекрасніші за тебе.

Вона засміялася крізь сльози.

— Ти знову говориш дурниці.

— Тільки коли бачу тебе.

Вони знову обійнялися. І цього разу не поспішали відпускати одне одного. Марк ніжно поцілував Лію. Вона відповіла на поцілунок. Коли вони відсторонилися, Марк прошепотів:

— Моя кохана… Тепер я тут. Хоч назавжди.

Лія усміхнулася.

— Я така щаслива, що ти тут.

— Я теж.

Вона поклала голову йому на плече.

— І тепер ніхто нас не розлучить?

Марк міцніше пригорнув її.

— Ніхто.

Після зустрічі вони вирішили не поспішати до готелю.

Марк узяв Лію за руку.

— Покажеш мені Мадрид?

— Звичайно.

— Тоді сьогодні ти мій особистий гід.

— А якщо я заблукаю?

— Тоді ми загубимося разом.

Лія засміялася.

Вони вирушили гуляти містом.

Мадрид зустрів їх теплим вечором.

Спочатку вони пройшлися знаменитою вулицею Ґран-Віа, де вже запалювалися вечірні вогні. Навколо сяяли вивіски, люди поспішали у своїх справах, а з кафе долинала музика.

Лія тримала Марка під руку.

— Я так давно хотіла показати тобі це місто.

— А я так давно хотів побачити його разом із тобою.

Вони зупинилися біля площі Пуерта-дель-Соль.

Лія показала йому знаменитий символ Мадрида — ведмедицю біля суничного дерева.

— Треба сфотографуватися!

— Обов'язково.

Марк обійняв її за плечі.