Глава 31. Козир Стефанії та безрозсудний політ

Глава 31. Козир Стефанії та безрозсудний політ

Лія ще кілька секунд не могла відірвати погляду від екрана.

Фотографія, яку опублікувала Стефанія, здавалася настільки реальною, що серце дівчини боляче стиснулося.

Марк стояв поруч зі Стефанією.

Але Лія відразу помітила одну дивну деталь.

Його обличчя було зовсім не таким, яким вона звикла його бачити.

Він не усміхався.

Не дивився на Стефанію.

І взагалі здавався якимось напруженим.

— Ні… — тихо прошепотіла Лія. — Це не схоже на нього.

Мама, яка сиділа поруч, помітила її сльози.

— Ліє, що сталося?

Дівчина швидко витерла очі.

— Нічого…

— Доню, я бачу, що щось сталося.

Лія показала їй телефон.

Мама уважно подивилася на фотографію.

— А хто ця дівчина?

— Стефанія. Вона навчається з Марком.

— І ти думаєш, що…

— Ні!

Лія різко похитала головою.

— Марк не міг такого зробити.

Вона згадала їхню ранкову зустріч.

Його обійми.

Його слова.

Маленький брелок.

«Я люблю тебе, принцесо».

— Він не міг…

Лія стиснула телефон у руці.

— Я йому вірю.

Мама поклала руку їй на плече.

— Тоді не роби висновків лише через одну фотографію.

Лія кивнула.

— Я не буду.

Вона одразу відкрила чат із Марком і написала:

«Марку, ти де?»

Повідомлення відправилося. Але відповіді не було. Лія чекала. Хвилина. Друга. Третя. Нічого.

— Чому він не відповідає? — прошепотіла вона.

Мама подивилася на годинник.

— Можливо, він зайнятий.

— Але після того, що я побачила…

Лія знову подивилася на фотографію.

— Я хочу почути це від нього.

Тим часом Вікторія вже сиділа за столом у кав'ярні разом з Олександром.

Перед ними лежали телефони.

— Подивися уважно, — сказала Віка.

Олександр збільшив фотографію.

— Я вже дивлюся.

— Щось не так.

— Так.

— Що саме?

Сашко показав на Марка.

— Він стоїть дуже дивно.

— Я теж це помітила.

Вікторія взяла телефон.

— Марк ніколи так не дивиться на Стефу.

— І рука.

— Яка?

— Подивися на його руку.

Віка збільшила фотографію.

Пальці Марка були стиснуті.

— Точно…

— Він явно не позує добровільно.

— Але де він?

Олександр задумався.

— Треба дізнатися, де Марк був після ліцею.

Віка вже набирала його номер.

Гудок.

Ще один.

Але ніхто не відповів.

— Не бере.

— Спробуй ще.

Вона подзвонила вдруге.

Тиша.

— Щось серйозне, — сказала Віка.

Олександр кивнув.

— Треба поговорити з кимось із ліцею.

— І зі Стефою.

Віка подивилася на нього.

— Ти думаєш, вона просто так погодиться розповісти?

— Ні.

Сашко усміхнувся.

— Але вона може сама себе видати.

У той самий час Стефанія сиділа в кімнаті навпроти Марка.

Вона була задоволена собою.

Телефон постійно повідомляв про нові вподобання та коментарі.

— Подивись, скільки людей повірили, — сказала вона.

Марк мовчав.

— Невже тобі нічого сказати?

— Мені огидно це бачити.

Стефа засміялася.

— А мені подобається.

— Ти думаєш, що цим зможеш повернути мене?

— Мені не потрібно тебе повертати.

Вона нахилилася ближче.

— Мені потрібно, щоб Лія тебе втратила.

Марк подивився їй прямо в очі.

— Вона мене не втратить.

— Побачимо.

— Стефо, ти сама не розумієш, що робиш.

— Це ти нічого не розумієш.

Вона знову подивилася на телефон.

І раптом її усмішка зникла.

— Що?

На екрані з'явився новий коментар.

«А де саме це було знято?»

Стефанія швидко заблокувала користувача.

Але майже одразу з'явився інший коментар.

«Дивно. Марк сьогодні був у ліцеї, а на фото, здається, інше місце».

Стефа нахмурилася.

— Ідіоти…

Марк ледь усміхнувся.

— Уже почали сумніватися?

— Замовкни!

— Твоя брехня довго не проживе.

Стефанія роздратовано відклала телефон.

— Ти ще побачиш.

У ліцеї Вікторія вже стояла біля кабінету адміністратора.

Поруч був Олександр.

— Нам потрібно дізнатися, коли Марк залишив ліцей, — сказала Віка.

Адміністратор здивовано подивився на них.

— Навіщо?

— Він не виходить на зв'язок.

Олександр додав:

— І ми підозрюємо, що з ним щось сталося.

Адміністратор одразу став серйозним.

— Я перевірю камери спостереження.

Через кілька хвилин на моніторі з'явився запис із коридору.

Марк виходив із ліцею.

За кілька секунд позаду нього з'явилася Стефанія.

Віка завмерла.

— Ось вона.

Олександр уважно дивився на екран.

— Далі.

Відео продовжилося.

Марк зупинився.

Стефа щось сказала йому.

Після цього запис раптом перервався.

На наступній камері вже було видно порожній коридор.

— Чому тут пропущено кілька хвилин? — запитала Віка.

Адміністратор перевірив систему.

— Камера вимкнулася.

Олександр і Віка переглянулися.

— Вона це спланувала, — тихо сказала Віка.

— Схоже на те.

Віка дістала телефон.

— Я зараз напишу Лії.

— Що скажеш?

— Правду.

Вона відкрила чат.

«Ліє, ми знайшли відео. Марк справді був у ліцеї. Після нього пішла Стефанія. Зараз ми намагаємося з'ясувати, куди вони поїхали».

Через хвилину прийшла відповідь.

«Я знала, що з фотографією щось не так. Я вірю Марку».