Глава 28. Квіти для принцеси та провал підступного плану

Глава 28. Квіти для принцеси та провал підступного плану

Вікторія та Олександр ще кілька хвилин залишалися неподалік від центральної алеї, спостерігаючи за тим, як Олег поспіхом залишає парк.

Віка тримала телефон у руці, а на екрані вже було збережено відео всієї сцени. Вона ледве стримувала сміх.

— Сашко… Ти це бачив? — нарешті не витримала вона. — Олег прийшов сюди як великий Казанова, а пішов так, ніби йому повідомили, що гараж продають разом із його машиною!

Олександр засміявся.

— А я ще думав, що він хоча б хвилин десять протримається у своїй ролі.

— Десять хвилин? — Віка округлила очі. — Та він зламався швидше, ніж мій старий фен після того, як я вирішила висушити ним мокрий рушник!

Сашко похитав головою.

— Головне, що план Стефи провалився.

— Не просто провалився, — урочисто поправила його Віка. — Він красиво, ефектно й із феєрверками полетів у прірву!

Олександр подивився на неї з усмішкою.

— Ти вже придумала, що ми робитимемо далі?

Віка підняла телефон.

— Звичайно. Ми збережемо це відео, а потім покажемо Стефі. Нехай подивиться на власний геніальний план у прямому ефірі.

— Думаєш, вона визнає поразку?

Вікторія замислилася на секунду.

— Стефа? Визнати поразку? Сашко, ти зараз жартуєш? Вона швидше переконає себе, що програла через ретроградний Меркурій, погану погоду та неправильне розташування Марса.

Олександр розсміявся.

— Тоді треба бути готовими до її наступного ходу.

— Саме так, — серйозно відповіла Віка. — Я відчуваю, що ця дівчина ще щось вигадає.

Тим часом неподалік Марк усе ще стояв поруч із Лією.

Дівчина міцно трималася за його руку. Після неприємної зустрічі з Олегом її серце поступово заспокоювалося, особливо тепер, коли поруч був Марк.

Хлопець уважно подивився на неї.

— Ти в порядку, мила?

Лія підняла на нього очі й ніжно усміхнулася.

— Так, звичайно, я в порядку. А ти?

Марк здивовано підняв брову.

— А я?

— Ти так налякав Олега, що він, здається, ще довго не захоче проходити повз цей парк.

Марк усміхнувся.

— Я нічого не робив.

Лія хитро примружилася.

— Нічого?

— Абсолютно.

— Марку, ти дивився на нього так, ніби зараз власноруч відправиш його разом із його чорною «ластівкою» на інший континент.

— Ну… я просто був трохи переконливим.

Лія засміялася.

— Трохи?

— Добре, можливо, дуже переконливим.

Вона притулилася до його плеча.

— Дякую тобі.

Марк став серйознішим.

— За що?

— За те, що ти прийшов.

— Я завжди прийду, якщо тобі потрібен.

Лія кілька секунд мовчала, дивлячись йому в очі.

— Ти не думаєш, що я могла…

— Ні, — перебив її Марк, але зробив це дуже м'яко. — Я нічого такого не думав.

— Навіть ні на секунду?

— Навіть на секунду.

Він ніжно взяв її за руку.

— Я знаю тебе. Я знаю, яка ти. І я тобі довіряю.

Лія усміхнулася так щиро, що Марк не втримався й легенько поцілував її в чоло.

— Ти моя кохана, — тихо сказав він. — І я нікому не дозволю змусити тебе сумніватися в цьому.

Лія зніяковіло посміхнулася.

— Марку…

— Що?

— Ти сьогодні якийсь надто романтичний.

— А що? Не можна?

— Можна.

Марк раптом озирнувся на парк.

— Тоді я маю для тебе одну ідею.

— Яку?

— Підемо.

— Куди?

— Побачиш.

— Марку!

— Не став зайвих запитань, принцесо.

Лія засміялася, але послухалася. Вони взялися за руки й повільно пішли алеєю.

Через кілька хвилин Марк зупинився біля невеликого квіткового кіоску.

Лія здивовано подивилася на нього.

— Навіщо ми сюди прийшли?

— Я ж казав, що хочу дещо зробити.

Продавчиня привітно усміхнулася.

— Добрий день. Що бажаєте?

Марк озирнувся на квіти.

— Мені потрібні найкрасивіші.

Лія тихенько засміялася.

— Найкрасивіші?

— Так.

— А якщо вони дорогі?

Марк глянув на неї.

— Для моєї коханої принцеси ціна не має значення.

Лія прикрила рот долонею, щоб не засміятися.

— Ти зараз спеціально мене бентежиш?

— Можливо.

Продавчиня почала збирати великий букет. Але Марк раптом сказав:

— Ні, зачекайте. А можна ще один?

Лія здивовано повернулася до нього.

— Ще один?

— Так.

— Марку, навіщо тобі два?

— Для краси.

Через кілька хвилин він купив не один, а цілих кілька букетів.

Лія стояла поруч і дивилася на нього з круглими очима.

— Марку…

— Так?

— Ти що, вирішив купити весь квітковий магазин?

— Ні.

— Слава Богу.

— Я просто хочу, щоб у тебе сьогодні був найкращий настрій.

Лія засміялася.

— Ти божевільний.

— Трохи.

Він узяв букети й простягнув їх їй.

— Для моєї улюбленої принцеси.

Лія обережно прийняла квіти. Їх було стільки, що вона ледве могла визирати з-за величезного букета.

— Марку! Я ж їх ледве тримаю!

— Значить, треба було купити ще один.

— Ще один?!

— Жартую.

— Сподіваюся!

Вони обоє розсміялися.

Лія притиснула квіти до себе й подивилася на Марка закоханими очима.

— Ти найкращий, мій Марку.

— А ти найкраща дівчина у світі.

— Навіть після сьогоднішньої пригоди?

— Особливо після неї.

Вони продовжили прогулянку парком. Лія час від часу дивилася на свої квіти й усміхалася.

А Марк дивився на неї.

Йому подобалося бачити саме таку Лію — щасливу, спокійну і без страху.

А тим часом у будинку Стефанії романтики не було навіть на горизонті.

Стефа сиділа за письмовим столом і дивилася на підручник з іспанської мови так, ніби це була кримінальна справа, яку їй доручили розслідувати.