Глава 27. Акторський каяття та розплата в парку

Глава 27. Акторський каяття та розплата в парку

Дзвінок із уроку хімії пролунав наче довгоочікуваний рятунок. Кабінет миттєво вибухнув гомоном учнів, які квапливо складали підручники та зошити. Лія спокійно збирала свої речі, коли раптом біля її парти матеріалізувалася Стефанія.

Обличчя Стефи виглядало винятково невинуватим, а в очах стояли майже справжні сльози розкаsection. Вона нервово теребила край своєї блузки й дивилася на сестру з такою смиренністю, якої від неї не бачили ще з раннього дитинства.

— Ліє... — тихо, з легким тремтінням у голосі мовила Стефанія, змусивши дівчину здивовано підняти очі. — Можна з тобою поговорити? Будь ласка, буквально на хвилинку.

Марк, який сидів поруч, одразу напружився, а його погляд став загрозливо-холодним. Проте він пам'ятав інструкції Вікторії та їхній спільний план, тому лише мовчки зафіксував кожен рух підступної родички.

— Про що нам говорити, Стефо? — обережно запитала Лія, склавши руки на грудях.

— Про все... — Стефалія драматично зітхнула й опустила очі додолу. — Я... я поводилася як остання дрянь. Цей домашній арешт, мамин віник... Я багато про що передумала. Мені так соромно за свою заздрість, Ліє. Ти така добра, а я постійно намагалася зіпсувати тобі життя. Я просто хочу попросити вибачення. Щиро.

Акторська гра Стефанії була настільки філігранною, що добросердна Лія на секунду справді повелася на цей трюк. У її м'якому серці йокнуло співчуття — дівчина щиро вірила, що в кожній людині є дещо хороше.

— Стефо, я... я не тримаю на тебе зла, якщо ти це серйозно, — м'яко мовила Лія.

— Серйозно! Повір мені! — гаряче вигукнула Стефанія, схопивши сестру за долоні. — Я так хочу загладити свою вину! Давай після уроків пройдемося парком? Просто вдвох, як у дитинстві, поп'ємо кави, побалакаємо... Я дуже хочу, щоб ми нарешті стали справжніми сестрами. Будь ласка, зачекай мене біля центральної алеї в парку о третій годині, я біля фонтану тебе зустріну!

Лія помітно розчулилася від таких слів і повільно кивнула: — Добре, Стефо. Я прийду.

Стефанія задоволено посміхнулася, щиро подякувала й швидким кроком вибігла з кабінету. Вона буквально сяяла від щастя, адже була переконана: пастка розставлена бездоганно, і наївна Лія сама йде прямісінько в руки Олега!

Проте, як тільки Стефа зникла за дверима, Лія підійшла до Вікторії, яка спостерігала за цією сценою з кутка кабінету.

— Віко, ти уявляєш? Стефа попросила вибачення! — зі щирим здивуванням поділилася Лія. — Вона кличе мене прогулятися парком біля фонтану після уроків. Каже, хоче загладити вину.

Вікторія лише ледь помітно звузила очі. Вона одразу зрозуміла, що «перевиховання» Стефи — це лише перший етап брудного сценарію. Але на Politely посміхнулася подрузі: — Ого, оце так новина! Ну що ж, це чудово, Лієчко. Ти йди, переодягнися, підготуйся, а ми тебе підтримаємо.

Щойно Лія відійшла, Вікторія блискавично витягла телефон і набрала Марка, який чекав її біля виходу з ліцею.

— Марку, пастка активована! — швидко зашепотіла Віка в слухавку. — Стефа розіграла святу драматичну актрису й заманила Лію в міський парк біля центрального фонтану на третю годину! Це 100% місце, де на неї чекає цей Олег з гаражів! Я скидаю тобі точні координати. Будь напоготові!

— Зрозумів, — пролунав у слухавці твердий, спокійний голос Марка. — Дякую, Віко. Я буду там раніше за всіх.

О третій годині дня міський парк зустрів відвідувачів легким прохолодним вітерцем та золотавим сонячним світлом. Лія виглядала просто чарівно: вона вдягла свою улюблену елегантну сукню, яка підкреслювала її ніжність, легкий світлий кардиган і акуратні черевички. Дівчина йшла алеєю, тримаючи в руках маленький букетик польових квітів, і щиро сподівалася на щиру розмову із сестрою.

Вона підійшла до центрального фонтану, але довкола було порожньо. Лише де-не-де прогулювалися матусі з візочками. Стефанії ніде не було.

Лія дістала телефон і набрала номер сестри, але у відповідь лунали лише довгі, байдужі гудки. Дівчина подивилася на годинник — минуло вже п'ятнадцять хвилин. «Дивно... Вона ж сама так благала про зустріч. Значить, щось трапилося або... щось тут не так», — на душі в Лії вперше за день зароджувалося тривожне передчуття.

Вона розвернулася, щоб піти геть, як раптом із сусідньої затіненої алеї повільною, зухвалою ходою вийшов високий хлопець у шкіряній куртці. Це був Олег. Його шкірянка поблискувала на сонці, а на обличчі грала впевнена, нахабна посмішка місцевого «короля сердець».

Він переродив дівчині дорогу, уперши руки в кишені джинсів.

— Опа... Яка красуня біля фонтану одна блукає, — з викличною грайливістю промовив Олег, скануючи Лію поглядом від голови до п'ят. — А я дивлюся й думав: чи то мені ангел із неба впав, чи то просто щасливий день у моєму житті?

Лія від несподіванки відступила на крок назад. Хлопець їй абсолютно не сподобався — від нього віяло небезпекою та надмірною фальшю.

— Вибачте, ви мене з кимось плутаєте. Я чекаю на свою сестру, — холодно мовила Лія, намагаючись обійти його збоку.

Проте Олег спритно зробив крок у той самий бік, знову блокуючи їй шлях.

— Та кинь ти свою сестру! Яка сестра, коли перед тобою такий хлопець? — посміхнувся він, підморгнувши. — Слухай, солодка, нащо тобі ті багатенькі мажори? Давай зі мною прокотишся на моїй чорній «ластівці»? Я тобі влаштую справжній незабутній вечір. Ти ж бачиш, ми просто створені один для одного!

— Вiдступить від мене! Я нікуди з вами не поїду! — вже голосніше й твердіше промовила Лія, відчуваючи, як страх стискає її серце.

Олег нахабно засміявся, ступив ще ближче й простягнув руку, намагаючись схопити дівчину за долоню: — Та ну, не ламайся, лялечко! Тобі сподобається, я тобі гарантую...

— Відпусти її! Негайно! — зненацька розітнувся парком гучний, розлючений і надзвичайно владний голос.