Глава 25. Закулісна варта та солодкий маскувальний маневр

Глава 25. Закулісна варта та солодкий маскувальний маневр

Стефанія засунула руку глибоко в кишеню своїх джинсів і витягла звідти пожмаканий, але досить важкенький паперовий конверт. Це були всі її таємні заощадження, які вона збирала місяцями: кишенькові гроші від мами Орисі, решта з походів до магазину та залишки тих коштів, що вона колись видурила «на нові підручники з іспанської».

Олег зацікавлено примружився, не поспішаючи брати конверт. Він поволі відклав убік гайковий ключ, підійшов до капота своєї чорної «ластівки» і з викличною посмішкою витер руки замасленою ганчіркою.

— Ого, яка серйозна підготовка, — протягнув хлопець, зухвало оглядаючи Стефу. — А я думав, ти мені просто «спасибі» скажеш або чесне комсомольське даси. Ти впевнена, що гра варта свічок?

— Це завдаток, Олегу! — суворо й поважно просичала Стефанія, намагаючись надати своєму голосові максимальної авторитетності, хоча всередині в неї все стискалося від думки, що буде, якщо про ці гроші дізнається мама. — Тут п'ятнадцять тисяч гривень. Сума поважна! А решту... решту отримаєш тоді, коли Марк побачить вас із Лією разом і між ними відбудеться грандіозний скандал!

Олег спритно вихопив конверт із її рук, розкрив його і з професійною швидкістю перерахував хрусткі купюри. Його харизматична посмішка стала ще ширшою та впевненішою.

— Негусто, звісно, для операції такого масштабу... Але як для стартового капіталу за пару днів розваг — підійде, — він грайливо підкинув конверт у повітрі, перехопив його й засунув у задню кишеню своїх потертих джинсів. — Значить так, мала. Гроші я взяв, а це означає, що твоя сестричка Лія скоро дізнається, що таке справжній дівочий смуток. Я підішлю до неї весь свій шарм. Вона й оглянутися не встигне, як її багатенький хлопчик Марк викине її з життя через ревнощі!

— Дивись у мене, Олегу! Без фокусів! — тицьнула в його бік пальцем Стефа. — Роби все красиво, щоб ніхто не здогадався, що це замовлення!

— Та не переживай ти так, — Олег легенько ляснув її по плечу й знову взявся за інструменти. — Я свою роботу знаю. Іди вже додому, пока твоя мама з віником тебе знову не запеленгувала!

Стефанія хижо посміхнулася, розвернулася на високих підборах і задоволена покрокувала геть від гаражів. Вона була переконана: кожен витрачений грошик із цього конверта вартий того, щоб побачити сльози на обличчі Лії!

Проте ні підступна Стефанія, ні самовпевнений автомеханік Олег навіть уявити не могли, що в ці хвилини за масивним залізним контейнером, заховавшись у густій тіні вечірніх гаражів, стояла людина, яка чула кожнісіньке їхнє слово.

Це був Олександр. Хлопець виявився біля гаражного кооперативу абсолютно випадково — шукав свого знайомого майстра, щоб порадитися щодо ремонту байка. Але, почувши знайомий заздрісний голос Стефанії та згадку про Лію й Марка, він одразу затамував подих і ввімкнув режим максимальної спостережливості. Олександр завжди був вірним другом для всієї їхньої компанії, а для своєї коханої Вікторії — справжньою надійною опорою.

Коли Стефанія нарешті зникла за поворотом, а Олег у гаражі знову ввімкнув гучну музику, Олександр важко видихнув і міцно стиснув кулаки. «Ну нічого собі повороти... П'ятнадцять тисяч за підставу?! Ні, дівчата, цей номер у вас не пройде!» — подумки проричав хлопець.

Не гаючи жодної секунди, Олександр вискочив на освітлену вулицю, осідлав свій транспорт і на шаленій швидкості помчав до маєтку Вікторії. Серце калатало від обурення — він повинен був терміново попередити свою дівчину та розробити контрплан!

Вже за п'ятнадцять хвилин його автомобіль з вереском гальм зупинився біля масивних воротів маєтку родини Вікторії. Олександр вискочив з машини, збіг високими сходами й почав наполегливо, але ритмічно стукати у важкі дубові двері.

Двері відчинила літня покоївка, трохи здивована таким пізнім і бурхливим візитом: — Олександре? Доброго вечора. Щось сталося? — Доброго вечора, пані Маріє! Пробачте за пізній візит, це терміново! Мені терміново потрібна Віка! — важко дихаючи, промовив хлопчик. — Заходьте, вона у своїй кімнаті на другому поверсі, тільки-но повернулася з ванної, — усміхнулася слухавка й пропустила його всередину.

Олександр кулею злетів мармуровими сходами на другий поверх і без зайвих церемоній стукнув у двері кімнати Вікторії.

— Заходь, відчинено! — пролунав дзвінкий дівочий голос.

Коли Сашко заскочив до кабінету, він на мить навіть застиг на порозі. Вікторія сиділа біля туалетного столика в білосніжному махровому халаті, з рушником, закрученим на мокрому волосі, а в повітрі пахло ароматами полуничного гелю та дитячого крему.

— Сашко? Ти чого такий захеканий, ніби за тобою ціла зграя вовків гналася? — здивовано підняла брови Віка, розчісуючи вологе пасмо.

Олександр підбіг до неї, без слів схопив її за ніжні долоні, опустився на один бік і, дивлячись їй просто в очі, випалив усе на одному подиху: — Віко, слухай мене уважно! Я щойно був біля гаражів... Я чув розмову Стефи з Олегом! З тим самим місцевим мажором-автомеханіком! Вона віддала йому конверт з п'ятнадцятьма тисячами гривень! Вона винайняла його, щоб він втерся в довіру до Лії, розіграв роман і публічно підставив її перед Марком!

Вікторія від почутого аж випустила з рук гребінець. Її обличчя миттєво налилося гнівом, а темно-карі очі спалахнули справжнім вогнем. — Що-о-о?! — закричала вона так, що від обурення ледь не стукнула кулаком по скляному столику. — Ця мала змія Стефа зовсім з глузду з'їхала?! Мало їй було материнського віника?! Вона вирішила купити «Альфа-самця» з гаражів, щоб розбити стосунки моєї найкращої подруги?!

Вікторія підхопилася з пуфа, міряючи кімнату розлюченими кроками, а махровий халат розвівався за нею, наче мантія грізної королеви. — Ні, ти уявляєш, Сашко?! П'ятнадцять тисяч! Вона краще б собі нові мізки на ті гроші купила! Але нічого... Вони думали, що вони найрозумніші? Вони гірко пошкодують!