Глава 18. Текстильна магія, синій оксамит та вечір перед storm-апокаліпсисом

Глава 18. Текстильна магія, синій оксамит та вечір перед storm-апокаліпсисом

Сонце повільно ховалося за обрій, забарвлюючи вечірнє небо над столицею у ніжно-рожеві та багряні відтінки. У розкішному маєтку містера Майка панував справжній, але надзвичайно веселий творчий хаос. Величезна спальня Лії, яка ще вчора здавалася спокійним плюшевим раєм для читання книжок, зараз більше нагадувала закулісся тижня високої моди в Парижі. На королівському ліжку мальовничими купами лежали десятки суконь усіх можливих фасонів, шовкові стрічки, дизайнерські капелюшки, туфлі на підборах та величезні валізи з професійною косметикою.

Лія з самого ранку готувалася до майбутньої події — шістнадцятиріччя Каріни. Це була не просто чергова шкільна тусовка, а справжня масштабна битва стилів, де кожен елемент образу мав значення. Щоб не схибити й викликати справжній фурор (а головне — остаточно й безповоротно засліпити Марка, який просто зобов’язаний був з’явитися на вечірці), Лія запросила до себе своїх вірних соратниць — Вікторію та Катерину.

— Так, дівчата, зберіться! — поважно промовила Вікторія, ходячи по кімнаті з пензлем для рум’ян, наче генеральний директор модного дому. — Сьогодні ми маємо виставити таку фешн-оборону, щоб у Каріни зі Стефою від заздрощів зламалися всі їхні брендові підбори!

Віка, яка мала природний талант до візажу та стиль у крові, особисто взялася за макіяж Лії. Вона майстерно підкреслила її зелені очі ніжними золотисто-бордовими тінями, зробила витончені стрілки та додала краплю сяючого блиску на губи. Коли Лія вдягнула свою головну зброю — вишукану, елегантну сукню смарагдового кольору з легким шовковим шлейфом, яка ідеально відтіняла її колір очей, — подруги просто застигли від захвату. Це була вже не та тиха «мишка» в окулярах на мінус чотири, а справжня, сяюча королева, від одного погляду якої перехоплювало подих.

Але найважливіша та найзворушливіша місія чекала на дівчат попереду. Катерина, яка виросла в дуже скромній родині разом із братом Олександром і ніколи не мала змоги купувати дорогий брендовий одяг, ніяково сиділа на краєчку пуфика. Вона сором’язливо дивилася на свій звичайний шкільний сарафан і тихо пробурмотіла: — Дівчата, я, напевно, краще залишуся вдома... У мене ж немає нічого підходящого для таких елітних вілл. Я там буду визирати як біла ворона.

— Ще чого вигадала! — рішучо вигукнула Лія, підбігаючи до Каті та беручи її за руки. — Ніяких «залишуся вдома»! Ми — одна команда, і на цю вечірку ми йдемо разом!

Лія підбігла до своєї нової просторої гардеробної і витягла звідти розкішну, глибокого синього кольору оксамитову сукню, яку їй напередодні допомогла купити мама. Вона була неймовірно елегантною, з витонченим мереживом на рукавах та м'якими складками, які ідеально підходили під струнку фігуру Катерини.

— Ось! Це твоє, Катю! Вона навіть за розміром тобі підійде краще, ніж мені! — із щирою посмішкою сказала Лія, простягаючи сукню подрузі.

За пів години чарівництва, коли Вікторія чарівними помахами пензликів зробила Каті легкий, свіжий макіяж і вклала її волосся у красиві локони, Катерина підійшла до великого дзеркала. Вона не вірила власним очам: з відображення на неї дивилася розкішна, впевнена в собі дівчина в сяючій синій сукні, яка виглядала анітрохи не гірше за будь-яку світську левицю. З очей Каті ледь не вистрибнули сльози вдячності, і дівчата міцно обнялися, утворюючи справжній союз краси та дружби.

Тим часом з першого поверху лунав м'який і теплий голос Анни:

— Дівчата, ви готові? Автомобіль уже чекає біля входу!

Подруги, голосно цокаючи підборами, радісно й поспіхом побігли вниз по мармурових сходах. Наче звабливі феї з казки, вони вискочили у вітальню, де їх уже чекала Анна. Побачивши свою доньку та її подруг, мама аж сплеснула в долоні, а її очі засяяли щирим материнським захопленням.

— Боже мій, Лієчко... Ти просто неймовірна! Яка ти в мене красуня! — з ніжністю вигукнула Анна, підходячи та дбайливо поправляючи локон на плечі доньки. — Дівчата, ви всі виглядаєте просто на мільйон доларів!

Анна леленько поцілувала Лію в щоку і з посмішкою нагадала про головне правило: — Пам'ятайте, сонечка: веселощі веселощами, але довго не гуляйте! Майк дав чітку вказівку водієві: о першій ночі він чекає вас біля воріт вілли, щоб безпечно доправити додому. Не змушуйте нас хвилюватися!

— Обіцяємо, мамусю! Будемо як годинник! — радісно вигукнула Лія, обіймаючи матір.

Компанія дівчат вибігла на подвір’я, де їх уже чекав той самий представницький автомобіль преміум-класу, який надав містер Майк. Водій чемно відчинив перед дівчатами двері.

Сівши на м’які шкіряні сидіння, дівчата перезиркалися й весело засміялися. Машина м’яко рушила з місця, плавно котячись вечірніми вулицями в напрямку розкішного передмістя, де знаходилася вілла Каріни.

Лія дивилася у вікно на миготливі вогні нічного міста і відчувала, як її серце калатає від хвилювання та передчуття. У її кишені лежав маленький записник, а в голові крутилися найважливіші слова. Вона їхала на цю вечірку з однією головною метою — зустріти Марка і нарешті зізнатися йому в своїх почуттях. Але ані Лія, ані її подруги навіть не здогадувалися, що на віллі Каріни на них чекає не лише музика й танці, а й підступна пастка, яку Стефанія та винуватиця свята ретельно підготували для цього вечора...