Глава 16. Під прикриттям шоколадки

Глава 16. Під прикриттям шоколадки

Після останнього уроку іспанської мови, який закінчився для Каріни та Стефанії суворою доганою біля кабінету директора, атмосфера в ліцеї нарешті розрядилася. Для Лії та її друзів цей день обіцяв стати легендарним. Біля воріт навчального закладу на них уже чекала Анна, яка виглядала так, наче щойно зійшла з обкладинки журналу про розкішне життя на тропічних островах. Чорний тонований автомобіль містера Майка гостинно відчинив двері, готові вмістити всю компанію.

Шопінг у найбільшому торговому центрі столиці перетворився на справжнє стихійне лихо для брендових бутиків. Лія, озброєна безлімітною кредитною карткою свого чарівного вітчизна, почувалася справжньою королевою покрокового преображення. Анна з ентузіазмом підбирала для доньки та її подруг сукні, від вигляду яких у місцевих стилістів перехоплювало подих.

До дівочої компанії раптово вирішив приєднатися й Олександр. Сашко, який зазвичай обходив магазини одягу десятою дорогою, вважаючи за краще витрачати вільний час на вивчення квантової фізики, цього разу кардинально змінив свої принципи. Причина була очевидною — вона йшла поруч у стильній спідниці й звалилася Вікторією. Олександр сором'язливо переминався з ноги на ногу, але під пильним керівництвом дівчат погодився приміряти кілька крутих сучасних худі та джинсів, які миттєво перетворили його з типового «ботана» на цілком привабливого хлопця з обкладинки підліткового журналу.

Катерина, спостерігаючи за цим модним дефіле свого брата, ледь стримувала сльози зворушення й радості. Вона була неймовірно щаслива за Сашка. Поява Вікторії в його житті творила справжні дива: хлопець нарешті почав усміхатися, перестав ховати погляд і виглядав по-справжньому закоханим.

Коли кількість пакунків у їхніх руках перевищила всі розумні межі, а шлунки почали зрадницьки видавати звуки, схожі на бурчання незадоволеного ведмедя, компанія дружно рушила до затишного кафе на верхньому поверсі.

— Так, офіціанте, нам, будь ласка, найбільшу піцу, яку тільки здатна спекти ваша піч! І бажано з потрійним сиром! — весело скомандувала Лія, кидаючи рюкзак на диванчик. — І відерце холодного лимонаду з льодом! — додала Катя, втомлено, але щасливо падаючи на м’яке сидіння.

Обід пройшов у атмосфері абсолютної сирної анархії та гучного сміху. Вони тягнули гарячі нитки моцарели, ділилися враженнями від нової іспанської «інквізиції» та будували плани на майбутнє. Після цього ситі, задоволені та обвішані фірмовими пакетами підлітки разом із Анною поїхали до нового, розкішного будинку Лії, де для дівчини офіційно починалося зовсім інше, сите й безпечне життя.

Маєток містера Майка зустрів гостей ідеальною чистотою та простором. Дівчата відразу ж побігли на другий поверх — у той самий плюшевий рай Лії, щоб розкладати нові речі в гардеробну та хвалитися купленими аксесуарами. Олександр залишився внизу, з цікавістю розглядаючи велику домашню бібліотеку.

Аж раптом у важкі дубові двері будинку несміливо постукали. Анна відчинила і з подивом побачила на порозі Стефанію. Кузина виглядала напрочуд скромно, навіть ангельськи. Вона тримала в руках трохи пом'яту шоколадку «Оленка» і натягнула на обличчя таку солодку посмішку, що з неї можна було качати сироп.

— Ой, тітонько Анно, здрастуйте! — прощебетала Стеф, ховаючи очі. — А я ось дізналася, що Лія переїхала... Прийшла привітати її з новосіллям, так би мовити, по-родинному. Ми ж усе-таки сестри, образи в минулому! Можна мені до дівчат?

Анна, маючи добре серце, розчулилася від такого «родинного пориву» і пропустила племінницю всередину:

— Звісно, Стефочко, проходь! Дівчата нагорі, у кімнаті Лії. Рада, що ви миритеся.

Стефанія піднялася сходами, зайшла в кімнату і з порогу вручила Лії шоколадку:

— Вітаю з новосіллям, кузино! Класний будинок. Рада за тебе.

Лія від такої раптової зміни декорацій трохи розгубилася, але шоколадку прийняла й запросила Стеф приєднатися до обговорення покупок. Компанія продовжувала веселитися, і ніхто з присутніх навіть на секунду не міг запідозрити, що під маскою доброзичливості Стефанія принесла в цей дім справжню шпигунську диверсію.

Через пів години, коли дівчата відволіклися на примірку чергової дизайнерської сукні перед великим дзеркалом, Стефанія хитро примружилася й невимушено промовила:

— Ой, дівчата, я на хвилинку відійду в туалет, добре? Бо від вашого лимонаду вже в очах темніє.

— Так, звичайно, прямо по коридору і ліворуч, — відповіла Лія, навіть не повертаючи голови.

Але Стеф попрямувала зовсім не туди. Переконавшись, що в коридорі нікого немає, вона тишком-нишком прослизнула назад до спальні Лії, де на тумбочці біля ліжка, поруч із гігантським плюшевим ведмедем, лежав той самий заповітний особистий щоденник-блог дівчини, про який Стефанія випадково дізналася раніше.

Серце Стеф скажено калатало від адреналіну. Вона схопила щоденник і почала судорожно гортати сторінки, шукаючи будь-який компромат. І її шпигунські зусилля виправдалися на всі сто відсотків. На одній із останніх сторінок вона натрапила на свіжий запис, написаний акуратним почерком Лії: «...перед очима досі стоїть обличчя Марка... Здається, цей головний мажор ліцею нарешті починає розрізняти справжні цінності... Я хочу зробити до нього крок...»

— Попалася, мишко! — хижо прошепотіла Стефанія, і в її очах спалахнув переможний вогонь злості.

Вона швидко витягла свій телефон, увімкнула камеру без спалаху і зробила кілька чітких, якісних фотографій цих відвертих зізнань Лії. План помсти миттєво викристалізувався в її голові. Ці знімки мали стати головною бомбою на офіційному сайті ліцею. Стеф збиралася злити цей інтимний компромат у мережу, щоб зганьбити Лію перед усією школою, виставити її на посміховисько і, головне, показати Марку, як ця «тихоня» таємно по ньому сохне, сподіваючись назавжди зруйнувати їхні стосунки, що тільки-но зароджувалися.