Глава 13. Геймерські думи, плюшевий рай та картопляний бунт

Глава 13. Геймерські думи, плюшевий рай та картопляний бунт

Поки більшість нормальних підлітків бачили вже третій сон або штурмували танцполи VIP-клубів, Марк сидів у своєму кіберспортивному кріслі перед величезним монітором. На екрані миготіли вибухи, йшла запекла онлайн-битва, його команда в навушниках щось істерично кричала про тактику, але Марк уперше в житті діяв на повному автопілоті. Його пальці звично тиснули на клавіші, а от думки були максимально далеко від віртуального світу.

Він знову і знову прокручував у голові події останніх днів. Перед очима стояв образ Лії. Причому не лише тієї нової, ефектної красуні в елегантній сукні та без окулярів, яка сьогодні змусила його серце зупинятися. Він згадував її колишню — у безформному смарагдовому худі, з важкою пластиковою оправою на носі та цією її фірмовою, неймовірно щирою й теплою посмішкою. Марк усвідомив, що закохався не в новий макіяж, а в її шалений характер-вогонь, гострий розум і гордість, яку не зміг зламати жоден шкільний булінг.

— Як же мені до тебе підступитися, мишко? — пробурмотів Марк собі під ніс, ігноруючи крики в навушниках: «Марку, нас обходять з тилу!». — Чим тебе вразити, якщо на мої гроші й тачку тобі абсолютно байдуже?

Він уперше в житті всерйоз думав про те, як догодити дівчині, використовуючи мізки, а не батьківську кредитну картку. І це почуття було водночас лякаючим та шалено захоплюючим.

Тим часом на іншому кінці міста елітне таксі преміум-класу м’яко зупинилося біля високих кованих воріт. Лія вийшла з машини і здивовано підняла голову. Перед нею височів справжній архітектурний шедевр — розкішний, сучасний і шалено дорогий маєток.

На порозі будинку, широко посміхаючись, їх уже чекав високий, ставний і надзвичайно привабливий чоловік у бездоганному дорогому костюмі-трійці. Це був містер Майк — новий чоловік Анни, вітчим Лії та один із найвпливовіших бізнесменів в Україні, який володів купою серйозних активів. Раніше Лія бачила його лише на фотографіях, які мама надсилала з Гаваїв, та кілька разів спілкувалася з ним через Zoom. Тоді він здався їй дуже добрим і харизматичним, але зараз, у реальному житті, від нього віяло такою надійною батьківською енергією, якої Лія, що виросла практично без батька, ніколи не відчувала.

— Ласкаво просимо додому, Ліє! — щиро і тепло вимовив Майк глибоким баритоном.

Він легко, наче пушинки, підхопив її важкі валізи та повів дівчину всередину, показувати її нові володіння. Коли Майк відчинив двері її особистої кімнати, Лія ледь не заверещала від захвату. Це був справжній плюшевий рай! Величезне ліжко з купою м’яких подушок, гігантські плюшеві ведмеді заввишки з людський зріст, пастельні кольори, величезне дзеркало з професійним підсвічуванням та окрема гардеробна.

— О боже, містере Майк... Дякую вам величезне! Це просто казка! — емоційно вигукнула Лія і, піддавшись пориву щастя, міцно обняла свого нового вітчизна.

Майк добродушно засміявся і поплескав її по плечу:

— Для тебе, Ліє, можна просто Майк. Я радий, що тобі подобається.

Анна, яка стояла в дверях, спостерігаючи за цією сценою, зворушено витерла сльозу з куточка ока. Їй було неймовірно приємно, що її коханий чоловік та єдина донька так швидко знайшли спільну мову. Тепер вони — справжня, міцна родина.

За вечерею, яка більше нагадувала прийом у французькому ресторані (хоча Лія подумки згадувала картопляні котлети тітки Орисі за розкладом), Анна весело запропонувала:

— Доню, а давай завтра після школи влаштуємо тобі грандіозний шопінг? Оновимо гардероб повністю, купимо найкращі сукні світу!

Лія хитро примружила свої зелені очі:

— Мамусь, а можна я візьму з собою друзів? Вікторію, Катю, Олександра... Вони мені дуже допомогли останнім часом.

Містер Майк, відпиваючи колекційне вино, поважно кивнув:

— Я абсолютно не проти, Ліє. Картка в твоєму розпорядженні. Головне — щоб ви поводилися добре і не підірвали торговий центр.

— Обіцяю, ми будемо повними баєньками! — з ангельською посмішкою запевнила Лія, хоча її внутрішній характер-вогонь уже планував масштабну модну революцію на Букнеті.

Пізніше ввечері, сидячи на своєму королівському ліжку й обіймаючи гігантського плюшевого ведмедя, Лія відкрила свій улюблений анонімний щоденник-блог і почала швидко писати, поки емоції переповнювали серце:

«Сьогоднішній день офіційно оголошується початком нової ери. Скельця на мінус чотири залишилися в минулому, а разом із ними — і життя під шкільним плінтусом. Мама повернулася з тропіків не сама, а з чарівником Майком, і тепер у мене є кімната, яка виглядає як мрія з Pinterest. Але найдивніше... перед очима досі стоїть обличчя Марка, коли він підхопив мене в парку. Здається, цей головний мажор ліцею нарешті починає розрізняти справжні цінності. Попереду великий день, великий шопінг і, відчуваю, дуже великі зміни!»

Лія закрила щоденник, вимкнула світло і, притискаючи до себе м’яку подушку, заснула з абсолютно щасливою посмішкою, мріючи про Марка та нове життя.

А тим часом у квартирі тітки Орисі романтикою навіть не пахло. Там пахло виключно назріваючим сімейним скандалом. Тітка Орися стояла посеред кухні біля гігантської алюмінієвої каструлі й кричала на всю квартиру так, що аж люстра дрижала: — Стефо! Стефаніє, бодай тебе мухи забрикали! Ану йди сюди швидко!

Стефанія, яка щойно повернулася з клубу з розмазаною тушшю, босоніж (бо підбори після танців остаточно добили її ноги) та в пом’ятій сукні, неохоче зайшла на кухню, сопучи від образи на весь світ: — Ну чого ти кричиш, мамо? Я тільки прийшла, у мене голова розколюється!

Тітка Орися грізно вперла руки в боки, вказуючи половником на каструлю:

— Хто має матері після роботи їсти приготувати, я тебе питаю?! Де твоя вдячність за те, що я на твоє навчання останні копійки віддаю, на воді економлю?! Лія поїхала, і все — робочі руки зникли?!