Глава 7. Суворий допит, зірваний поцілунок та повітряні балістичні ракети

Глава 7. Суворий допит, зірваний поцілунок та повітряні балістичні ракети

Те, що відбулося в кабінеті класної керівниці, увійде в неофіційну історію ліцею «Інтелект» як «Велика іспанська інквізиція». Вікторія Гаспарян, попри свій ніжний образ у рожевій сукні, розгорнула перед учителькою такий масштабний дипломатичний фронт, що захисникам мажорського пафосу забракло аргументів. Вона не просто розповіла все до найдрібніших деталей, а розписала дії Стефи та Каріни як спланований акт міжнародного тероризму в межах окремо взятої жіночої вбиральні.

— ¡Це просто якийсь жах! ¡Una vergüenza! — кричала викладачка іспанської мови, б'ючи кулаком по столу так, що ручки в підставці підстрибували в ритмі фламенко. — Замикати людей? Шваброю?! У моїй рідній Валенсії за таке бики на кориді затоптали б!

Стефанія та Каріна стояли перед її столом, опустивши голови. Каріна судорожно колупала свій бездоганний манікюр, а Стеф подумки підраховувала, скільки кілометрів нервових клітин згорить у її матері, коли та дізнається про інцидент.

— Ми просто пожартували... — тихо пролепетала Стефанія, намагаючись увімкнути режим «невинної овечки».

— Пожартували?! — вчителька аж підхопилася з крісла. — Я вже викликала директора, і ми офіційно викликаємо ваших батьків до школи! Особливо твою маму, Стефаніє! Пані Орися має дізнатися, на що йдуть гроші, які вона так старанно економить на комунальних послугах!

Мажорки зблідли. Почувши ім'я «Орися» у поєднанні зі словом «директор», Стефанія майже фізично відчула, як пластиковий половник матері знову летить їй у голову. Вони з Каріною зрозуміли: цього разу відкрутитися не вдасться. Це була абсолютна, нищівна перемога. Стефа і Каріна обпіклися на тому, що у Лії тепер є не просто статус «сірої мишки», а вірна, сильна й впливова подруга, як Вікторія, готова порвати за неї будь-кого.

Тим часом після затишних посиденьок у кафе Марк вирішив особисто провести Лію додому. Вони йшли вечірніми вулицями, і розмова нарешті втратила будь-який натяк на підліткову ворожнечу. Марк тримав руки в кишенях своєї дорогої куртки, періодично кидаючи погляди на дівчину поруч. Без шкільного шуму Лія здавалася йому ще милішою.

Коли вони зупинилися біля воріт будинку тітки Орисі, між ними повисла густа, майже відчутна на дотик тиша. Вечірні ліхтарі романтично відбивалися у великих скельцях окулярів Лії.

Марк зробив крок уперед, плавно скорочуючи дистанцію. Його сірі очі потемніли, а нахабна ухмилка зникла, поступившись місцем чомусь щирому й глибокому. Він обережно протягнув руки, перехопив її долоні й злегка схилився до її обличчя, збираючись поцілувати.

Лія відчула, як серце зробило шалений кульбіт, але в останню секунду її внутрішній радар виставив залізобетонний щит. Вона вперлася долонями в його груди і злегка, але впевнено штовхнула Марка назад.

— Ей, пригальмуй, Халк, — тихо, але твердо сказала вона, поправляючи окуляри, які знову з’їхали на ніс від хвилювання. — Рано ще. Мені взагалі-то пора додому, поки тітка Орися не закрила двері на кодовий замок заради економії тепла.

Марк на мить завмер, здивований відмовою, але потім лише сильніше стиснув її тендітні руки у своїх долонях. На його губах з’явилася м’яка посмішка.

— Прости, — тихо сказав він, заглядаючи їй в очі. — Я занадто поспішаю. Обіцяю, я буду терплячим. Буду чекати стільки, скільки потрібно, Мишко.

Він відпустив її руки, розвернувся і повільно пішов уздовж вулиці. Лія стояла біля воріт, проводжаючи його поглядом, і відчувала, як щоки палають від збентеження. Вона нарешті зізналася собі: віднині він їй справді подобається. Цей наглий мажор зумів пробити її захист. Лія посміхнулася своєму відображенню у склі дверей. Вона більше не збиралася бути тінню. Вона твердо вирішила, що стане новою королевою цієї елітної школи, змінить правила гри і змусить усіх поважати себе та своїх друзів. Але для втілення цього плану їй точно знадобиться стратегічна допомога та вишуканий смак Вікторії.

У цей же час на іншому кінці елітного району розгорталася інша, не менш колоритна романтична драма. Олександр, гордо тримаючи в руках маленьку рожеву сумочку Вікторії, проводжав дівчину до її величезного, розкішного будинку, який більше нагадував резиденцію якогось європейського монарха. Сашко у своїй бідній, запраній сорочці та старих кедах виглядав поруч із Вікою як бідний студент, який випадково виграв у лотерею екскурсію з принцесою.

Вони підійшли до масивних кованих воріт. Раптом двері будинку відчинилися, і на поріг вийшла строга, поважна служанка у бездоганній формі. Побачивши Вікторію в компанії хлопця, який виглядав так, наче щойно закінчив випробування паперової авіації, служанка примружила очі. Вона миттєво увімкнула режим «рентгену», скануючи Олександра з ніг до голови, оцінюючи вартість його гардеробу та рівень соціальної небезпеки для родини Гаспарян.

Служанка солідно кашлянула і підійшла ближче, забираючи Вікторію під своє крило, щоб провести її до будинку: — Панночко Вікторіє, ваш батько вже чекає на вечерю. Проходьте, будь ласка.

Вікторія лише весело закинула голову, анітрохи не збентежившись через строгий погляд персоналу. Вона забрала свою рожеву сумочку з рук Олександра, затримавши свої пальці на його долоні на долю секунди довше, ніж вимагав етикет.

— Дякую тобі за компанію, Олександре. Ти мій лицар, — ніжно прошепотіла вона.

Вже заходячи за ворота, Вікторія раптом розвернулася, граційно піднесла тонку долоню до губ і послала Олександру гарячий, солодкий повітряний поцілунок.

Сашко застиг на місці, наче в нього влучив снаряд балістичної ракети «Кохання-100». Між ними в це мить пролетіла така гігантська іскра, що повітря навколо воріт мало не заіскрилося. Хлопець стояв із дурнуватою, абсолютно щасливою посмішкою, судорожно намагаючись упіймати цей поцілунок руками. Його серце калатало так, що, здавалося, сорочка зараз розійдеться по швах. Він зрозумів: заради цієї дівчини він готовий не просто мити підлоги в ТЦ, а перевернути весь цей елітний всесвіт догори дриґом.