Глава 4. Чай з сушками, родинний підзатильник та великі плани

Глава 4. Чай з сушками, родинний підзатильник та великі плани

Будинок, у якому жили Катерина з Олександром, зустрів Лію атмосферою, яку вона подумки назвала «архітектурним дивом епохи раннього мінімалізму». Це було крихітне житло на околиці міста, яке більше нагадувало інтелігентний курятник, ніж людську оселю. Паркан тримався виключно на чесному слові й сусідському плющі, а дах, здавалося, укладав угоду з кожною хмарою про ненапад.

Лії на мить стало боляче в грудях від побаченого, але варто було їй переступити поріг, як це відчуття зникло. Тут, на відміну від мармурового склепу тітки Орисі, було неймовірно затишно. Пахло сушеною м’ятою, старими книгами і свіжоспеченим хлібом, а не дорогим парфумом, від якого хочеться чхнути.

— Проходь, будь ласка! У нас трохи тісно, але Олександр каже, що в тісноті краще зберігається тепло, а отже, менші рахунки за газ, — весело прощебетала Катруся, витираючи сльози після шкільної пригоди та ставлячи на стіл старенький, трохи пом'ятий чайник. — Чай буде з лісових трав. І ось, тримай сушку! Погризи, воно заспокоює нерви після Стефи.

Лія сіла на стул, який видав такий скрип, наче скаржився на життя, і взяла до рук гарячу чашку. Катя всілася навпроти, підібгавши під себе ноги, і зітхнула:

— Ми з братом самі. Батьків немає, тому Сашко крутиться як може. Він не просто вчиться на відмінно, він після уроків ще й підробляє… прибиральником у торговельному центрі. Щоб прокормити нас, купити мені ліки, коли хворію, та заплатити за цей «курятник». Йому важко, але він ніколи не скаржиться.

Лія ледь не поперхнулася сушкою. Хлопець у простій сорочці, який збивав паперові літачки, ночами миє підлоги, щоб його маленька сестричка могла вчитися в елітному ліцеї? У Лії всередині наче щось клацнуло. Тітка Орися вважала кожну копійку від жадібності, а ці діти — від бідності.

— Так, Катрусю, слухай сюди, — рішуче поправила окуляри Лія, заглядаючи подрузі в очі. — Відсьогодні я з вами. Я буду допомагати вам грошима чи продуктами, мама мені дещо надсилає. Разом ми сила. Ми зможемо протистояти цьому мажорному злу у школі. Каріна і Стефа думають, що вони королеви світу, але ми влаштуємо їм таку революцію, що їхні корони злетять разом із нарощеним волоссям.

Поки дівчата розробляли план порятунку світу, в голові Лії зрадницьки спливав образ наглого Марка. Його бездоганна зачіска, дорогий парфум і ця ухмилена посмішка, коли він говорив, що вона «симпатична». «Ага, зараз, розбіглася! — подумки фыркнула Лія, доїдаючи сушку.

— Знаємо ми цих мажорів. Сьогодні каже компліменти скромній дівчинці, а завтра знімає це на відео для своїх друзів. Треба триматися від нього якомога далі. На відстані кілометра. Ні, краще двох».

Повернувшись увечері додому, Лія першим ділом піднялася на свою мансарду, забарикадувалася від світу і вилила всі емоції у свій щоденник та анонімний блог. Пальці буквально літали по клавіатурі, описуючи «шкільний серпентарій» та зародження справжнього партизанського загону проти мажорів.

А тим часом поверхом нижче, у вітальні, панувала драма іншого масштабу. Стефанія лежала на шкіряному дивані, ліниво піднявши ноги догори, і з обожнюванням розглядала на екрані айфона фотографії Марка з його інстаграму.

— О боже, він просто бог… Які м’язи, яка тачка! — мрійливо зітхала Стеф, будуючи плани, як вона затягне його на п'ятничну тусовку. — Мамо, я зобов'язана його отримати! Нам потрібен цей шлюб з розрахунку, його батько тримає половину будівельного бізнесу!

Тітка Орися, яка в цей момент якраз заглядала в лічильник води і тихо плакала від цифр, почула це і розлютилася.

— Ну-ка, доню! Які мажори? Які м’язи?! Ану швидко встала і пішла мити посуд! Вода тече, кожна секунда — це копійка! Хто посуд мити буде, Пушкін? — закричала тітка Орися, вимахуючи кухонним рушником.

Стефанія навіть оком не моргнула, продовжуючи дивитися в екран: — Мам, ну який посуд? У мене манікюр за дві тисячі гривень! Он, нехай ця наша мишка підліжкова допоможе. Вона все одно нічого не робить, тільки в своїх великих окулярах кутки збиває. Чисто безкоштовна прибиральниця приїхала.

Тітка Орися від такої нахабності на секунду втратила дар мови, а потім з розмаху — БЛЕНГ! — стукнула Стефанію рушником (і пластиковим половником, який випадково опинився в руці) прямо по ідеально укладеній голові.

— Айййй! Мамо, ти здуріла?! Моя зачіска! — заверещала Стеф, хапаючись за верхівку.

— Не обзивай її! — кричала Орися, грізно наступаючи на дочку. — Я тебе так не виховувала! Яка вона тобі "мишка"? Вона твоя двоюрідна сестра! Між іншим, вона, на відміну від тебе, егоїстки, вже і посуд свій помила, і мені на кухні підлогу підмела, і навіть запитала, чи не треба зекономити на мийному засобі! Іди швидко мий каструлі, ледащо! На тебе ця твоя подружка Каріна погано впливає, скоро взагалі розмовляти розумними словами розучишся!

Стефанія, голосно сопучи від образи та потираючи гулю на голові, поплелася на кухню, подумки проклинаючи і маму, і Лію, і весь цей економний світ.

У цей час на мансарді Лія нарешті наважилася набрати номер мами. Телефон довго гудів, поки на тому кінці дроту, крізь шум гавайського прибою та крики чайок, не пролунав щасливий голос матері.

— Алло, сонечко! Привіт! — кричала мама, мабуть, намагаючись перекричати бойфренда Анатолія-Аполлона. — Я так сумую за тобою! Тут так красиво, пальми, кокоси! Ти не уявляєш, Толік обіцяв зробити мені пропозицію наступного тижня! Як тільки ми одружимося, я одразу заберу тебе до себе, ми купимо великий будинок! Як ти там? Тітка Орися не дуже тебе мучить своєю економією?

Лія сумно посміхнулася, поправляючи окуляри. Три роки тому, коли батько з тріском і скандалом розлучився з мамою, для Лії це був найважчий період у житті. Світ тоді розлетівся на друзки, і вона довго збирала себе по частинах. Мама намагалася залікувати рани новими романами, а Лія ховалася в книги та свій блог.