Глава 1. Гаваї, економія та родинний терор

Глава 1. Гаваї, економія та родинний терор

За два дні до того, як стати капітаном міжгалактичного ковчега «Кабінка №3», Лія стояла на порозі чужого будинку, тримаючи в руках дві величезні картаті сумки. Ті самі, з якими зазвичай їздять торговці на ринок, але Лія вирішила, що для переїзду в елітний район міста — це найкращий спосіб заявити про свій «вишуканий» стиль.

На носах у неї гордо сиділи важкі пластикові окуляри, які періодично сповзали через те, що дівчина вперто дивилася виключно на свої старі кеди. Погляд у підлогу — це була її базова комплектація. Безпечно, практично, і немає шансу випадково зустрітися очима з реальністю.

— О боже, Лідіє, ну що це за мікрорайонний шик? — замість привітання сплеснула руками її тітка Орися, щойно відчинивши двері.

Тітка Орися була жінкою унікальною. Вона настільки сильно любила економію, що, здавалося, навчилася вимикати сонце в кімнаті, коли туди ніхто не дивиться. Вона прийняла племінницю виключно через непомірні амбіції своєї рідної сестри — мами Лії. Тітка Орися щиро не розуміла, навіщо сестра взагалі народила дитину, якщо тепер залишає її на її куряче поручительство.

Причина, звісно, була поважною. Мама Лії — жінка імпульсивна й романтична — три дні тому зібрала валізи й полетіла на Гаваї. Не сама, а з новим бойфрендом, якого звали чи то Аполлон, чи то Анатолій (Лія так і не запам'ятала, бо чоловіки в житті матері змінювалися частіше, ніж погода в Карпатах).

«Сонечко, мені треба знайти свій дзен серед пальм! А ти поки побудь у Орисі, елітна школа піде тобі на користь!» — прозвучало на прощання, і Лію просто виставили за двері з багажем, рецептом на нові лінзи та купою комплексів.

— Занось речі швидше, не випускай тепле повітря з хати! Опалення зараз коштує як крило від літака! — прошипіла тітка Орися, затягуючи Лію в коридор. — Кімната твоя на мансарді. Світло без потреби не вмикати. Воду в душі лити не більше трьох хвилин, я поставлю пісочний годинник. І не дай боже ти зачепиш мої орхідеї! Вони стресують від чужої енергетики.

Лія лише слухняно кивнула, намагаючись не дихати занадто глибоко, щоб тітка не порахувала витрати кисню. Вона вже збиралася підняти свої сумки-монстри, як на сходах з’явилося Сонце. Точніше, те, що вважало себе центром всесвіту — її двоюрідна сестра Стефанія.

Стеф виглядала так, наче щойно зійшла з обкладинки журналу для підлітків-мільйонерів: шовковий халатик, ідеально укладене волосся і вираз обличчя, наче їй під ніс підсунули шматок протухлого сиру. Коли її погляд упав на Лію, Стеф ледь не впустила свій айфон у свіжовичавлений смузі.

— Мама, ти жартуєш? — протягнула Стеф, тицяючи пальцем з ідеальним манікюром у бік Лії. — Оце… оце буде жити з нами? Вона ж виглядає як невдалий експеримент з клонування Каті Пушкарьової! Що на ній одягнено? Це худі старше за мене!

— Стефаніє, тихіше, твій голос створює вібрації, від яких в’януть вазони, — стримано зауважила тітка Орися, підраховуючи в умі, скільки зекономить на курячому супі, якщо Лія буде їсти половину порції. — Вона житиме нагорі. У ліцей ходитимете разом.

Стеф злетіла зі сходів, наче фурія, і зупинилася в кроці від Лії. Від кузини пахло так дорого, що у Лії від одного запаху мало не почалася алергія на бідність.

— Послухай мене сюди, Мишко, — тихо, але загрозливо просичала Стеф, заглядаючи Лії прямо в її величезні скельця. — Наш ліцей — це не твоя колишня сільська школа, де оцінювали за знання таблиці множення. Там панують брутальні правила. І якщо ти бодай заїкнешся, що ми родички, я зроблю твоє життя пеклом. У ліцеї ми сторонні люди. Ти — порожнє місце, тінь біля плінтуса. Зрозуміла? Твій прикид ганьбить мою репутацію інфлюенсерки!

Лія опустила голову ще нижче. Окуляри зрадницьки з’їхали на кінчик носа. — Я згодна, — тихо відповіла вона. — Мені й самій не хочеться зайвої уваги.

— От і чудово. Зникни з очей, — фыркнула Стеф і, крутнувшись на підборах, пішла робити чергове селфі для своїх тридцяти тисяч підписників.

Лія зітхнула, підхопила свої важкі сумки і почовгала вгору дерев’яними сходами на мансарду. Кімнатка виявилася крихітною, зі скошеною стелею, де можна було легко заробити струс мозку, якщо різко встати з ліжка. Але для Лії це було ідеальне сховище.

Вона зачинила двері, вивалила свої пожитки на ліжко і першим ділом дістала те, що було для неї дорожчим за всі Гаваї світу — старий потертий ноутбук та паперовий щоденник у шкіряній обкладинці.

Лія сіла за стіл, поправила окуляри і відкрила текстовий редактор. Насправді ні тітка Орися з її параноїдальною економією, ні Стеф зі своїм гламурним пафосом навіть не здогадувалися, з ким мають справу.

Поки в реальному житті Лія була сірою тінню під плінтусом, у віртуальному — вона була авторкою анонімного блогу «Голос Тіні», яким зачитувалися тисячі підлітків. Там вона з безжальним гумором та іронією описувала абсурдність сучасного світу, мажорів, фальшиві тренди та підліткові дурощі. Це був її головний секрет. Її особистий щит.

Дівчина відкрила першу сторінку паперового щоденника, взяла ручку і розмашисто написала:

«День 1. Мене депортували в королівство Пафосу та Економії. Тітка Орися рахує краплі води, а кузина Стеф виглядає так, ніби її покусав шалений стиліст. Мені наказано бути тінню. Що ж, непогана стратегія для шпигуна. Вони думають, що зламали мене своїм ультиматумом, але вони просто не знають: з позиції тіні набагато зручніше спостерігати за тим, як руйнуються їхні кришталеві замки. Я маю намір змінити своє життя. І почну я з того, що виживу в їхньому елітному серпентарії. Тримайся, ліцей "Інтелект", дівчина з мінус чотири виходить на полювання. Навіть якщо вона поки що бачить лише власні кеди».

Лія посміхнулася, закрила щоденник і подивилася у вікно мансарди на вечірнє місто. Вона ще не знала, що всього за два дні її життя зробить такий крутий поворот, а доля вже готує їй зустріч із головним мажором ліцею, шваброю та розбитим замком у жіночому туалеті. Але внутрішній голос підказував: нудно точно не буде.