Пролог

Пролог

Кажуть, у кожної поважаючої себе попелюшки має бути кришталевий черевичок. У Лії замість черевичка був зіпсований настрій, закривавлений ніс від занадто різкого знайомства з дверима і повна відсутність віри в людство. А, ну і ще зір мінус чотири, через який навколишній світ без окулярів нагадував акварельний малюнок, який тричі прокрутили в пральній машинці.

— Ей! Випустите мене! Це взагалі-то незаконно! Порушення прав людини! Я на вас у Європейський суд подам! — Лія щосили гатила кулаками в пластикові двері кабінки жіночого туалету на третьому поверсі елітного ліцею «Інтелект».

З того боку дверей долинав лише зверхній, задоволений сміх. Дві головні мегери школи — її новоспечена кузина Стеф та її права рука, підступна Каріна — щойно провернули геніальну спецоперацію. Вони затиснули ручку дверей звичайною дерев’яною шваброю. Дешево, сердито і максимально принизливо.

— Посидь там, Мишко, подумай про свою поведінку, — процідила крізь зуби Каріна. — І не дай бог ти підійдеш до Марка ближче ніж на гарматний постріл. Твої окуляри заважають йому насолоджуватися життям.

Цокіт підборів сповістив про те, що армія гламуру капітулювала з місця злочину. Лія залишилася наодинці з дзеркалом, унітазом та наростаючою панікою. Щоки пекли від сліз, туш (яку вона так старанно наносила вранці, сподіваючись виглядати «нормально») безбожно розтеклася, перетворюючи її на панду в депресії.

— Ну чому я? Чому саме я?! — закричала Лія в порожнечу, знову тупнувши ногою. — Я просто хотіла дожити до випускного!

— Гей, там усе гаразд? Ти чого так кричиш, наче там всередині філософський камінь шукаєш? — раптом пролунав з-за вхідних дверей туалету густий, оксамитовий і неймовірно спокійний чоловічий голос.

Лія замерла, затамувавши подих. По-перше, це був хлопець. По-друге, він був у жіночому туалеті. По-третє, цей голос змусив її серце зробити кувирок, якого вона зовсім не замовляла.

— Тут… тут двері заклинило! — крикнула вона, шмигаючи носом і намагаючись намацати на підлозі свої окуляри, які злетіли під час штурму. — Мене закрили! Ззовні швабра!

— Швабра? Серйозно? Оце я розумію — зброя масового ураження, — у голосі хлопця почулася відверта усмішка. Почулися кроки. — Так, подивимося… Ого, тут не просто швабра, тут ручку заклинило намертво, мабуть, пазом зайшла. Слухай, Рапунцель, відійди на крок назад від дверей.

— Навіщо? — злякалася Лія.

— Ну, я зараз буду вмикати режим Халка. Не хочу випадково зробити тобі новий ніс.

Лія слухняно позадкувала, впершись спиною у зливний бачок. З того боку почувся важкий подих, а потім гучний тріск. Хлопець із силою смикнув заклинену конструкцію. Пластик затріщав, але не піддався.

— Зачекай, ти ж руку зламаєш! Не треба! Клич трудовика чи охорону! — злякано закричала Лія, уявивши, як через неї, невдаху в окулярах, якийсь благородний незнайомець зараз отримає відкритий перелом.

— Трудовик зараз зайнятий дегустацією шкільного чаю, а охоронець спить з дев'яносто восьмого року, — важко дихаючи, відгукнувся голос. — Тримайся, Мишко. Нам, мажорам, пальці не шкода, у нас лікування застраховане.

Ще один потужний удар. Хлопець з усієї сили рвонув двері на себе, жертвуючи власною кистю. Метал навпіл із тріском вирвав шматок пластикового замка. Двері з гуркотом розчинилися.

Лія, яка в цей момент якраз вирішила зробити крок уперед, щоб подивитися, чи живий її рятівник, не втримала рівновагу на слизькій плитці. Ноги зрадницьки поїхали в різні боки, і вона з криком «Ой!» вилетіла з кабінки прямо на груди свого визволителя.

Вони обидва полетіли на підлогу. Лія приземлилася зверху, влучно влучивши ліктем йому в живіт. Хлопець тихо ойкнув, але його міцні руки автоматично перехопили її за талію, рятуючи від чергового удару об кахель.

— Ауч… Ну, привіт, катастрофо, — прохрипів він.

Лія розплющила очі. Її обличчя було на відстані кількох сантиметрів від його обличчя. Світ без окулярів був трохи розмитим, але вона чітко бачила ідеально окреслене підборіддя, легку щетину, копицю розпатланого темно-русявого волосся і неймовірні, насмішкуваті сірі очі. Це був Марк. Той самий Марк, головний мажор школи, через якого її щойно закрили в кабінці.

Між ними наче пробіг розряд у десять тисяч вольт. Час зупинився. Лія дивилася на нього, заплакана, з розмазаною тушшю, в безформному худі, і розуміла дві речі. Перша: він бісовий аристократ, який пахне дорогим парфумом і кавою. Друга: вона лежить на ньому посеред жіночого туалету, і це найгірший, але водночас найкращий пролог до її нового життя.

Марк дивився на неї, не поспішаючи відпускати. На його губах з’явилася та сама фірмова, трохи нахабна посмішка.

— Знаєш, — тихо сказав він, розглядаючи її обличчя, — я чув, що дівчата ходять у туалет компаніями. Але не думав, що вони чекають там саме на мене.

Лія спалахнула червоним кольором, як стиглий томат, і судорожно почала шукати, куди сховати свій сором і свій зір у мінус чотири.