Том І Розділ ІХ "Прибуття до першого пункту призначення"

Аокі: Він - монстр! Як так можна?! Не впущу!!!

Хлопець, на всю горлянку проклинаючи короля, сидів за столом вхопившись руками й ногами за чоловіка. Фуду лише залишалося гладити його по голові заспокоюючи.

Фудо: Листочку, це не буде тривати аж так довго...

Аокі: До Нового Року!!! А зараз 7 листопада! Я не зможу стільки чекати! Ти не обхідний для мене, як кисень! Без тебе вмирати мені! Не віддам! Не пущу! І не надійся на компромат!

Шеф-кухар усміхнувся. По цьому жесті було видно: йому приємне переживання брата Юкі, ця відданість прикрашала душу. Та з іншої сторони в блакитних очах іскрився сум.

Анна: Ех... І чого Ашот так зробив? Невже через поганий настрій?

Анна, крутячи в руках блакитний олівець, ніяк не могла приступити до малювання стежачи за сценою істерики Аокі.

Фудо: Сумніваюся. Кароль - людина, яка не вирішує щось на емоціях. Це плюс, та логіка в твоїх словах є. Раніше, він ніколи такого не чинив. Йому було не так важливо хто, робитиме головне - аби всі перебували в комфорті. А тут такі заяви...

Сидячи поруч з подругою, я гадала: як почати розповідь?.. Не хотілося казати все прямо, та обходити кути теж було б не розумно оскільки хлопці - не дурні, і, навіть, Аокі легко може зрозуміти: щось не так.

Та брюнет одразу помітив зміну в настрої.

Фудо: Не хочу тиснути але... Вираз твого обличчя не свідчить нічого хорошого... Можеш поділитися?

Стиснувши кулаки, випалила:

Мінорі: Мені довелося піти до Анастасія...

Анна: І я!

Мінорі: Так-так, вибач. Ну... Загалом...

Анна: Сталася помилка і в Мінорі Сан розчинилися 20 міртинок.

Мінорі: Анно, не так зразу!

Фудо: Якого Хіра?!

Хлопець підвівся голосно б'ючи долонями по столу, від цього всі пересмикнулася і тільки блакитні очі зосереджено вдивлялися в нас...

Через пару хвилин, з опущеними головами, доводилося розповідати йому все.

Анна: Ну серйозно! Просто хотіла витерти і натисла, випадково...

Мінорі: Картина виходить не дуже...

Фудо: О Богине...

Знявши спітнілі окуляри, Фудо стомлено потер переносицю походячи на шахтаря, котрий працював по пару діб без перерви і зарплати.

Фудо: Ви і не уявляєте масштабу цієї події... Можливо, воно й на краще - переживання голову забивати не будуть.

Анна: Тоді поясни хоч щось.

Фудо: В "Небесній Сімці" є Богиня - Мірта. Вона приносить смерть і за час "будування" нашого світу створили речовини котрі, як руда, добуваються лише в Часовому Розколі. Ці мінерали подрібнюють і вже потім пресують надаючи форми. Справа в тому, що в них знаходиться невідомий домішок, котрий і дарує людському усвідомленню поняття минулого через дотик.

Аокі: Коротше!

Рудий перервав свого чоловіка забираючи нашу увагу.

Аокі: Мірта зробила це для того аби ми могли відчути чужий біль і дізнаватися про останні секунди життя померлого й навчилися співчуттю. Бо часто ж не прикольні приколи з засудженням, і це не дуже файно. Ну от вона створила їх обсипавши материк пилом. Після цього і з'явилися ті матеріали. Спочатку міртинки просто терли до шкіри та одного разу дворянинка
поранилась в шахті і щоб хоч, якось спинити кров притулила руду і та пішла в перемішку і в неї ця "магія" тривала довше за всю ту попередню мішуру. Фух... Достатньо розумно звучить?

Шеф-кухар, усміхнувшись, погладив рудого по голові і, як завжди, накрив зелені очі хлопця беретом. Аокі одразу повернув головний убір в попереднє положення з образливим поглядом.

Фудо: Так. Але наступного разу можеш не напрягатися, не потрібно мене дивувати. Ти сам - чудо.

Аокі: Я?! Тебе?! Дивувати?! Пф... Нічого подібного!

Юнак постарався показати всю свою байдужість але було видно, що брюнет сказав правду.

Анна: Ну історію дізналися. А суть? Тобто, вона торкається до чогось і побачить минуле, що тут такого? Це ж прикольно!

Фудо: Не в такій дозі! Це як наркотик. Варто усвідомити, що серце Крихітки Мі могла просто не впоратися і розірватись!

Його холодні слова ножем порізали душу. Ті карбувалися в голові:

Мінорі:"Я могла померти... Просто померти... І все. Кінець"

Підступні думки не лоскотали нари

ви. Не лякали. Вони... Просто пронеслися не залишаючи сліду.

Анна уважно поглянула на мене ховаючи істинний страх.

Фудо: Чому ви такі... Магніти пригод?

Аокі: М'яко сказано...

Хлопець потер потилицю дивлячись на нас.

Аокі: Але дивовижно, що ти жива. Справді. Бували випадки коли самі дворянини - коренні жителі Розколу - не витримували кількості і вмирали. А ти - людина, і тут таке чудо чудес... Можливо... Це через стать? Жінки витриваліші за чоловіків.

Фудо: Гадаю, не лише завдяки цьому... Тут щось цікавіше...

Блакитні очі, крізь лінзи, дивилися на мене дуже уважно. Спокійно.

Фудо: Анастасій дав якісь рекомендації?

Мінорі: Ага, до тебе піти.

Олівець в руках подруги зашкрептав по папері від чого кольоровий стержень зламався.

Анна: Не сподобався мені той чувак. Дивний такий... Трясця! Він ніколи більше не дасть мені почитати книги від Аліси!

Руда безпощадно впала чолом до столу.

Фудо: Все можливо. Він добре товаришує з Давві, якщо поговориш з нею і поясниш ситуацію то вона домовиться з ним і проблем не буде.

Яскрава макітра піднялася показуючи червону пляму на лобі, але яскравішими були тільки карі очі.

Анна: Справді? А хто це?

Фудо: У неї цікава зовнішність. Завжди в майці з шортами, дуже коротке волосся з бірюзовими рядком. А ще Давві ніколи не взувається.  

Обличчя дівчини повстало в спогадах.

Мінорі: О! Я бачила її на раді. Доречі... Щось когось вона мені нагадує... Не можу згадати, кого саме. Ми, наче, зустрічалися?..

Аокі: Знаю!!! Ти ж бачила її у формі пташки!

Мінорі: В сенсі?

Аокі: Давві з Тваринного Розколу, там кожен має якийсь зв'язок з різними звірами. Ну от вона на них перетворюється. Найчастіше це Вейлікса, але крихітна. Це принизливо, нажаль.