Том І Розділ VIII "Похибка до нової подорожі"

Сонце підіймалося, промені торкалися вічних трьох гір, а я стояла на балконі своєї кімнати і чекала...

В руках знаходилася квітка, пальці, наче знущаючись над бідолашною - рвали пелюстки в питанні: Прийде, не прийде? Прийде не прийде?

Подих перехопило коли високо в повітрі побачила його силует.

Мінорі: Каролю!

Я почала гукати до нього, а той, чи то не чув, чи то спеціально, мовчав.

Мінорі: Поговори зі мною! Що сталося? Чому твоє ставлення так різко змінилося?

Руки тягнулися вверх. Хотілося докричатися до нього. Аби він не мовчав а відповів. Ця ніч була проведена в роздумах його вчинку і ось Головний був так поряд...

Його очі й не глянули на мене. Коли сонце встало а день розвіяв туман, він просто повернувся в замок.

Цього разу, хмари розійшлися, блакитне небо дивилося на мене і, немов би, насміхалося показуючи своє щастя та яскравість.

Я зітхнула стаючи босими ногами на підлогу широкого балкону дивлячись вверх.

Мінорі: Чому все саме так?

Вітер подув і підняв моє волосся утворюючи міні ураган, він бавився кожним волоском маючи якусь свою мету.

Його подихи й рухи лоскотала шкіру та усмішки це не викликало. Тоді товариш підняв моє підборіддя вчинками вигукуючи: вперед до нового дня!

Можливо, це допомогло. Такий настрій змусив повернутися до кімнати аби привести себе в порядок.

Через пару хвилин до тіла торкалася знайома сіра тканина форми. А на голові красувався довгий колосок. Я вирішила відвідати кухню.

Замок ще спав поки мої кроки галасливо билися до стін розходячись ехом. Лише, коли спустилася на перших поверх то побачила між щілиною дверей світло люстри.

Уже там мене зустрів запах запеченого хліба, приміщення було в легко диму від температури і тепло відразу огорнуло плоть. Повітря частково витіснилося міняючись з парою місцями від чого легені стисло.

Навколо столу зібралися знайомі. Анна з Аокі сиділи одне навпроти одного вхопившись за долоні, ті міцно тисли руки проти ворога в певній боротьбі. Очі подруги блиснули побачивши мене.

Анна: Мінорі!

Аокі: Е ні... Я не поведуся.

Той сильніше натиснув переважаючи руду.

Анна: Паразит.

Поруч стояв Фудо стежачи за всім.

Фудо: Доброго ранку, Крихітко Мі.

Аокі: Агов! Ти теж на її стороні? Не відволікай мене.

Я знизила плечима стежачи за вигуками кухаря.

Мінорі: А... Що тут відбувається?

Аокі: Дуель століття, хто програє той буде мити підлогу на кухні, Красуне Мі...

Він замовк а наступної мить вигукнув:

Аокі: Стоп! Ви не брехали?

Вся увага до поєдинку зникла і секундного відвернення від бою закінчилася трагічно: прибиральниця з силою натисла на долоню знайомого і тильна сторона голосно вдарилася до поверхні столу, здалося, що це супроводжувалося з хрускітом в кісточках.

Анна: Ура! Виграла!

Вона встала в центр кімнати і закружляла на місці танцюючи від душі. Вхопившись пальцями за грудки письменниця почала перебирати ногами торкаючись підлоги спочатку п'ятою, потім носком після ного міняла стопу відтворюючи теж саме.

Брюнет старанно гладив засмученого товариша по макітрі знявши з голови зелений берет.

Фудо: Не сумуй Листочку, я тобі допоможу.

Не слухаючи його слова, Аокі склав руки на поясі зажмурившись голосно почав викрикувати:

Аокі: Не справедливо! Якби не ці вибрики, я б переміг а так все пішло по...

Не слухаючи до кінця, Фудо поцілував брата Юкі в щоку і той відразу замовк червоніючи.

Моє обличчя також взяло приклад набуваючи яскравого відтінку при згадці, ЩО я бачила вночі.

Мінорі:"Спокійно... Спокійно... Вдих..
О КАМІ!!!"

Але з цих спогадів відірвав голос знайомого:

Фудо: Доречі, я дещо дізнався про ту жінку з твого сну.

Після цих слів у груди вдарився той спогад, він гострим осколком пройшов крізь шкіру. Від цього моя голова безвільно опустилася.

Тиша різко обірвала все. Знайомі перезирнулися між собою.

Аокі: А, що сталося? Чому ти така сумна?

Юнак підійшов до мене гладячи по плечі навіть не знаючи від чого той втішає.

Анна: Це через того Ашота?  

Погляду хлопців вистачило для голосного питання і вона пояснила:

Анна: Я так Головн

ого називаю. Він так підпортив моє потрапляння сюди, ви б знали.

Подруга надула губи схрещуючи руки на грудях. Та їй в очі кинувся мій кивок.

Анна: Серйозно?

Мінорі: Сама не розумію, як так сталося.

Анна: Окунь, якийсь! Я йому таку палку в...

Мінорі: Не треба.

Дівчина зразу замовкла не чуючи в моєму голосі жодної харизми чи позитивного ставлення до цієї пропозиції.

Гнітючий сум за цю ситуацію підштовхнув її до мене в пориві обіймів.

Вона притулилась до мене всім тілом гладячи по спітнілих долонях.

Лишень Фудо дивився в одну точку з гострою серйозністю.

Фудо: Дай вгадаю, це через ту незнайомку?

Коли Анна відсунулась вслухаючись до діалогу, відповіла:

Мінорі: Так...

Теорія брюнета була дуже влучною, що дало їжу для роздумів.

Мінорі: Невже статус цієї жінки змусив привести до цієї гіпотези.

Фудо: Вгадала.

Праворуч я почула шурхіт. Коли глянула на джерело звук то побачила Анну котра, схрестивши ноги в позі метелика, почала щось записувати в блокнот.

Анна: Що? Ви зараз так пафосно виглядаєте, ще й розмова така...

Аокі: Незрозуміла. Ви можете нормально говорити? Без цієї мішури?

Фудо: Тільки заради тебе. А зараз сядьте аби не впасти.

Всі виконали його прохання, окрім подруги яка і так сиділа далі роблячи замальовки в "Меніні".

Поправивши окуляри, брюнет склав руки за стіл скріплючи пальці в замовк прикривши очі.

Фудо: Мені довелося трішечки побрехати Юкі, але воно того коштувало. Я зміг знайти в архіві один прохід...

Аокі: Що-що?! Де?! А ти покажеш його?!

Він неоднозначно махнув головою.

Фудо: Сумніваюся, що це хороша ідея. Місце... Не найкраще. Загалом, там були портрети. Я гадаю вони започаткували нашу традицію з картинами в холі.