Том І Розділ VІІ "Знову тут"

Йдучи по темному коридору я ввесь час чула, як кроки відбиваються від стін наче нагадуючи що нікого окрім мене тут не має.

Стіни тонули в мороку й здавалося немов доводилося йти в самій темряві. Вона була байдужою, не викликала жодних емоцій.

Здалека помітила світло. Десь, за десять метрів, були відчинені двері. З вузького отвору прорізалося фіолетове сяйво.

Інструктивно поправила волосся тягнучи пасма між пальцями в певному хвилюванні котре з'явилося нізвідки.

Я потягнула круглу ручку, спочатку зазирнула одним оком й половину обличчя осяяло незвичне світло джерелом якого був жіночий силует.

В центрі, на червоному килимі з орнаментами, стояла дівчина. Праворуч - біля стіни знаходився низький білий комод з залізними ніжками на котрому стояла мармурова ваза з орхідейєю.

Над особою висіла висока золота люстра з вигнутими канделябрами. З чорних фетелів свічок виходив дим, що свідчило про те, що їх загасили зовсім недавно.

Вона дивилася на гігантське вікно за, яким блукала темна ніч, хмари ховали місяць від чужих очей.

Я придивилася до незнайомки. Її кисті накривали вечірні рукавички, тіло обіймала легка багряна сукня, на жіночих ліктях звисала прозора тканина.

Очі завмерли на довгому, по самі коліна, бордовому волоссю. Така яскрава була зовнішність і тьмяна персона...

Вона зітхнула незрозуміло щось бурмочучи.

Я хотіла сильніше визирнути але двері з гучним скрипом навстіж відкрилися за допомогою вітра, який не зрозуміло звідки взявся.

Мій погляд впав вниз а потім піднявся вверх - по статурі дівчини. Вона й далі стояла до мене спиною. Та наступної миті...

Дівчина: Моя смерть...

Незнайомка різко обернулася корпусом. Рожеві очі, немов, засяяли. Коли мої зіниці опустилися здалося, що з легень видавили все повітря.

В животі жінки знаходилася велетенська рана. Черево було пробите наскрізь. З рота почала текти кров й повзти по підборіддю й при цьому падаючи на глибоке декольте.

Раніше нічого не було, а зараз... Зараз вона вмирала. Жінка спробувала щось сказати та замість цього з уст з новою силою почала текти гаряча червона юшка й вийшло саме булькання.

Я закричала бачачи цю картину й вибігла з кімнати.

Нічого не було видно. Темрява тиснула з усіх сторін. Вона давила в скроні від чого голова страшенно боліла.

Та коли роздивилася довкола то знову побачила двері з фіолетовим сяйвом. Тоді розвернулася і вони вкотре зустріли мене.

Куди б я не дивилася повсюди був один й той самий вхід.

Мені доводилося крутитися на місці шукаючи ще щось але через секунду відчула холодний дотик мертвого тіла.

Переді мною стояла незнайомка. Райдушки почали витікати з очних яблук...

Дівчина: МІНОРІ!!!

Секундна темрява й тяжкі подихи.

Я лежала на животі торкаючись обличчям подушки.

Мінорі: Хто ти?!

Почала підніматися та застогнала відчуваючи страшний біль в спині.

Мінорі: А-а-й!

Почувся свист вітру й глухе плескання долонь.

Юкі: Квіточко!

До мене підбігла хазяйка. Та присіла педі мною торкаючись до холодної долоні.

Юкі: Нарешті ти прокинулася. Що відчуваєш? Крутиться голова? Нудить?

Довелося почекати пару секунд перед тим, як відповісти.

Мінорі: Спина пече. І...

Аокі: Красуне Мі!!!

Двері, від великого напору хлопця, сильно стукнули по білій стіні.

Аокі побіг до мене також присідаючи поруч. В його очах палало невгамовне щастя. Геть забувши про все на світі він нахилився наді мною аби обійняти й випадково зачепив сестру. Юкі, не витримавши рівновагу, похилилася вбік й добряче впала назад вдаривши поверхню стіни головою, по тій поповзла тріщина.

Тільки-но він почув цей звук то оговтався дивлячись на жінку.

Аокі: А ой...

Хазяйка сердито піднялася протираючи потилицю при цьому стримуючи лють і лише помахала йому пальцем.

Юкі: Обережнішим будь! І взагалі, Джин з Ямою заборонили якось контактувати з ранами Мінорі інакше будуть пошкодження тканин.

Аокі: Жах! Я нічого не зрозумів, та звучить страшно! Пробач мене!

Він склав руки в молитві при цьому стаючи на коліна перед моїм обличчям.

На губах заграла усмішка.

Мінорі:"Як же цих моментів не вис

тачало..."

Зробила вдих і з очей відразу потекли сльози. Я не могла їх контролювати, вони йшли самі собою.

Рудий закладав моє пасмо волосся за вухом й відразу відірвав пальці.

Аокі: Це знову я винний, вибач! Цибулю для юшки різав й забув помити бо Головний йшов до Джин й на шляху попередив нас...

Хоча я й знала, що це не від овоча та кивнула не даючи видавати "таємницю". Потім відразу заболіла голова, живіт скрутила немов черево перемеляють в фарш.

Мінорі: Я хочу їсти. Дуже хочу.

Мій голос походив на скиглення кошеняти. Аокі хотів пробігти кудись та в кімнату зайшли знайомі.

Фудо: Крихітко Мі! Дяка Богині, ти прокинулася!

Хоча очі й не бачили його, але в той момент він точно усміхнувся виблискуючи білими зубами.

Кухар підбіг до мене і тільки но від однієї присутності хлопця запахло їжею. Вже цього разу терпіти не стала.

Мінорі: Якщо зараз же не принесуть їду я когось обов'язково з'їм!

Сил на розмови й досі не було, тому погроза прозвучала хрипло й тихо, що додало більшої страхітливості.

Аокі: Не безпека, не безпека зараз Красуня Мі когось схаває! Не безпека!!!

Хлопець завив, як сирена. Лише Джинджер, котру я відразу не помітила, змогла його заспокоїти.

Джинджер: Тихенько! Їй потрібен спокій. Вітаю, рада що ти прокинулася.

Дівчина поклала поруч аптечку.

Джинджер: З їдою доведеться почекати, в нас огляд.

Вона зиркнула на присутніх. Ті відразу вийшли щільно закривши двері.

Мінорі: А... Скільки я проспала?

Джинджер: П'ять діб. Дуже не погано з такими пораненнями, Яма добре постаралась.

Мінорі: Нічого не пам'ятаю, єдине, що залишилося в голові те, що мені вдалося вийти за кордон території Розколу Вогню потім Каро... Стоп... Кароль мене зловив!!!