Том l Розділ V "Добровільно примусова міграція"

Я стояла біля вікна своєї кімнати в темномо фіолетовому плащі - тому самому в, якому була здійснена перша спроба в течі. Сонце ще не зійшло і темнота обіймала світ. Вчорашній день був найжахливішим підчас мого перебування в Розколі.

Тієї ночі Ілма й Увелій не встигли дійти до тріщини, як їх перехопили помічники Фіра й розрізали тим спини. На щастя Джин змогла їх врятувати, але близнюки перебувають без свідомості й не відомо коли ті прокинуться. На рану сипала сіль - болючий факт, Володарю Вогню за це нічого не буде. Брат з сестрою ще належали йому повністю, якби вони все ж пройшли той дідьковий ритуал тоді б до них ніхто з королів, окрім нашого головного, не міг заподіяти шкоди!.. Але обоє не встигли...

Все сталося надто швидко аби щось зрозуміти, нічого не пояснюючи Юкі заявила, що Анна повинна перебувати в Розколі Фіра понад двох тижнів, навіть Кароль не вправі відмовити... Всіх деталей мені не пояснили, але я висунула свою кандидатуру на те, щоб поїхати з подругою.

Пройшла ця жахлива ніч і наступає ще гірший день.

Вітер постукав в вікно і я відкрила раму впускаючи в кімнату ранню прохолоду від чого щоки защипало.

Мінорі: Привіт, мій друже.

Поток безцеремонно заліз в волосся котре було старанно заплетене в високий хвіст. Товариш кружляв навколо мене а моя голова крутилась дивлячись на вітряні хвилі.

Потім він полетів вперед і я висунулась за ним бачачи, як в центрі подвір'я стоїть Кароль. З далека було тяжко зрозуміти емоції та опущена голова свідчила про, те що той зажурений.

На мить стало його шкода. Він любив Ілму й Увелія, це точно. Бо король кожен раз ховав свою нестерпну натуру коли розмовляв до близнюків.

Глянувши на чоловіка ще раз, я вийшла з кімнати. Бродити в темному замку не дуже хороша перспектива, та нічого не зміниш. Коли переді мною показалися головні двері задумалась на пару секунд.

Мінорі:"І нащо туди йду? Може дарма?"

Але під приводом допитливості все ж вирішила виконати задумане.

З низьким скрипіння  вхід відчинився і вдалось вдихнути повними грудьми. Прохолода й вологе повітря змогли розчинити осад смутку. Від цього відчуття усміхнулась.

Але зустрічні темні очі вирвали з спокійної миті даруючи скуту. Погляд чоловіка був млявим, глибокі синці засіли під повіками, навіть здавалося, що вилиці стали глибшими й додали Володарю більшої втоми.

Не дивлячись на страшну подію той усміхнувся й райдушки плавно набула зеленого кольору даруючи образу життя.

Кароль: Невже привабила перспектива зустрічати зі мною світанок?

Мінорі: Якщо, так то в цьому є щось погане?

Сказані слова вирвались самі по собі. Після них я картала себе за такий необдуманий вчинок.

Мінорі:"Зараз почне казати якусь дурню. От тобі й на."

Але він не поспішав кидати образливі слова, лише продовжив дивитися на мене наче шукаючи на моєму обличчі відповіді на цікавлячі питання.

Подув вітер б'ючи в спину й змушуючи зробити крок вперед. Я підійшла до Кароля ставши навпроти.

В той момент ми були стомлені подіями і сили на словесний батл просто не було. Наші погляди зустрічались та й все.

Але в думки прибув план. І таки довелось почати діалог.

Мінорі: Скажи, що від Анни хоче той рашист?

Кароль: Він вважає, що вона - його перша донька.

В душі піднявся шторм негативу.

Мінорі: З якого це переляку?

Кароль: Складно пояснити. Доведеться розказати все з самого початку.

Він посміхнувся й в зіницях затануювали хитрі іскри. Нарешті, цей притаманний вираз обличчя запанував над чоловіком повертаючи присмак солодкого знущання.

Кароль: А нащо маленькій дівчинці це знати?

Повернення даної інтонації помалу виводив з себе, та за прірвою моєї душі ховалася радість за цим.

Мінорі: Якщо казати чесно: цікаво. А зі зворотньої сторони: важливо.

Володар заклав руки за спину і ми різко почали підніматися в повітря. Цей порив був лячним й дуже неочікуваним від чого мало не впала. Єдине, що втримало на ногах - бажання почути відповіді.

Чоловік зробив півкола дивлячись на краї гір, яких вже торкалося сонце.

Кароль: От дивно...

Мінорі: ?..

Я повторила його позу

але очі нахабно повзли до витончених рис лиця. Він дивився вниз, і здалося, що король прикрив віки.

Кароль: Воно одне й теж саме, заходить й виходить по одному й тому ж самому сценарію. Ввесь час.

Потім на секунду перевів погляд на мене, уважно немов вивчаючи кожну ділянку тіла. Але з часом зиркнув зіницями прямо усміхаючись, так просто й легко.

Кароль: І всеодно я дивлюся на цю зірку, як на нову. Вона нагадує фенікса, в ніч згасає й помирає перетворюючись на попіл, а зранку...

Кароль кивнув в далечінь. Обернувшись, побачила як сонце виходить з-за гір величаючись.

Кароль: Воно воскресає повстаючи.

Вітер подув в моє здивоване обличчя. Зараз доводилось стояти з роззявленим ротом й розділяти відчуття Головного. І справді, сонце наче наново народилось, хоча й не зустрічало смерть. А сяє яскравіше за попередній раз.

Мінорі: Я... Я тебе розумію.

Чоловік явно зрадів.

Кароль: Дивовижно...

Мінорі: Так...

Ми стояли дивлячись на те, як настає новий день витісняючи темну холодну ніч. Тоді настрій піднявся, було вже не так лячно. Мої роздуми перервав Кароль.

Кароль: А історія така...

Володар замку перейшов до теми, котра мене найбільше цікавила. Він розповідав все чітко, карбуючи кожне слово не забував додавати в нього ненависті.

Кароль: В нашому світі встановлений матріархат, оскільки нас всіх створила Богиня жінки більше цінуються. Коли наші замки були збудовані вона вибирала пару котра буде правили своєю територією, та головну роль більше відігравала королева. Але перше покоління закінчувало свої роки й вступило шлях новому й почалася друга ера, нажаль, її вхід супроводила війна...

Він стиснув губи прикриваючи очі й видихаючи пар. А коли продовжив то погляд став твердим.

Кароль: Її створив Фір. Коли правління його батьків закінчилось, він вирішив поставити патріархат оскільки бачив жінок дурними створіннями. Хоча, є теорія: насправді Король так сказав томущо йому відмовила кохана, саме тому той лютує. Але повернемося до розповіді. Так от, більшість повелителів були проти цього і тоді Фір вирішив вбити всіх доньок правителів. Престол передавався в спадок дівчатам і вже вони мусили вибирати, тому цей дурень вирішив їх "усунути".