Том І Розділ ІV "Знайомство зі світом номер два"

В горлі пересохло наче в ньому оселилася сама пустеля. Слова Кароля налякали і різні види їхнього трактування були не найкращими.

Мінорі: Як? Коли? Чому?

Чоловік спокійно почав відповідати по пунктах питань.

Кароль: Легко й просто. Ймовірно, що це станеться цього тижня. Томущо Фір декого шукає.

Він розвернувся до мене спиною. Висока статура була в центрі приміщення додаючи образу міці від чого я ковтнула ком.

Мінорі: І... Що нам робити?

Кароль: А ти сюди яким боком? Це стосується Мене і Короля Вогняного Розколу й тієї подружаньки.

Чоловік знову став у попередню позу киваючи на Анну.

Мінорі: Гей! Не кажи за неї так. І взагалі, це ви винні, Ваше Величносте!

Звернення постаралася сказати якомога неприємніше аби пика цього біса скривилась. Зараз його мотиви були гірші за злодія в мультику котрий бажає вічної влади з банальним: ву-ха-ха-ха.

Кароль: Визнаю. Але не дуже приємно живеться з пророцтвом того, що мене мусять вбити.

Мої очі розширились.

Мінорі: В сенсі? Хто?

Кароль: Тру, казала що хтось з чужого Розколу. Коли, я побачив цю руду пляму біля палацу, то подумав, що це вона. Фір - мій найбільший ворог. Через нього почалася війна і...

Він стиснув кулаки голосно дихаючи ніздрями.

Мінорі:"Невже цей гімнюк каже за винищення своїх людей?"

Кароль: Забудь.

Чоловік байдуже підняв руку й тіло Анни полетіло вверх. Я відчула холодний вітер, котрий торкнувся моєї шкіри.

Мінорі: Ти керуєш ним?

Кароль: Так.

Мінорі:"Тут нічого не сходиться, від слова в-з-а-г-а-л-і!!!"

Кароль: Ходімо, швидше.

Він поспішив до стіни, торкнувся такої ж самої кнопки, як в мене кімнаті й забіг всередину не чекаючи.

Я поринула в останню мить, коли "двері" сунулись на своє місце.

Мінорі: Геть дуркуватий?!

Почулося сердите:

Кароль: А ти не відставай, заради своє подружаньки.

Він йшов вперед залізною ходою. Анна й далі перебувала на невидимому потоці, лише волосся й краї одягу підіймалися вверх. Сумка впала і я поспішила підняти її закидаючи собі на плече.

Найболючіше було дивитися на обличчя дівчини, воно було блідим, під очима пролізли темні синці а вії на очах аж тремтіли наче та бачила страшний сон.

Я постаралася розслабитись придумуючи в голові підколи, як вона мене й вчила робити в стресових ситуаціях.

Мінорі:"Напевно... Бачить уві сні поганий опис інтимних сцен де пишуться самі охи та ахи й не має жодних деталей."

Виходило не дуже переконливо. Та й не допомогло.

Нічого не залишалося окрім того, як бігти за Головним.

Мінорі: Агов! Чому за здатність володіти вітром так шепочуться? Ти ж їхній король...

Кароль: Бо ніхто окрім Харуки, Юкі й Еїра про це не знає.

Голос був металевим та точним. Все було сказано так серйозно, що думки про сарказм були відсутні.

Мінорі: Це аж така таємниця?

Кароль: Так. Твій крихітний мозок може луснути від такої інформації.

Мінорі: Не розумію... Чого тобі так байдуже на те, що мені це відомо?! Ще й Анна в курсі!

Кароль: Вона про це не зможе згадати. А на тебе начхати, кому ти росповіси про це? Аокі й Фудо? Не повірять. Юкі зможе переконати їх у зворотному, вона - найстарша в нашому замку. Навряд всі поведуться на слова маленької дівчинки, яка перебуває тут другий день. Тямиш?

Ці слова були дуже не приємними. Він наче плював отруту мені в обличчя. Ще й темні кам'яні стіни з малою кількістю світла більше нагнітали обставини.

Мінорі: І чому ж ти так до мене ставишся? Що я тобі зробила? Чим заслуговую на таке?

На мої питання Головний лише пирхнув.

Ми продовжили мовчки йти, невдовзі показалися, сходи які вели нагору. По дорозі й далі попадалося павутиння й пил від якого доводилося чхати через, що й отримувала сердиті погляди від Кароля на які я відповідала з таким самим настроєм.

Якимось чудом попереду показалася кімнатка Юня.

Мінорі:"Сам вогонь привів мене до Анни, її... "Спалахування" має до цього відношення? І як ми тут опинилися? По логіці... Мусили обійти цей шлях але опинилися в ньому... Тут тунелі можуть зростатися з основними коридорами?"

Нам вдалося непомітно проскочити біля коваля бо той б

ув надто зайнятий роботою аби озиратися навсібіч. Я і Головний опинилися на вулиці від чого сонце боляче вдарило в обличчя завдяки чому долоні рефлексно прикрили очі. Це насмішило чоловіка.

Кароль: Не ховайся від сяйва. Воно - прекрасне.

Володар Вітряного Розколу широко розкрив повіки дивлячись на пекучі промені не жмурячись.

Мінорі: Ого...

В той момент він міг зрівнятися з цим світлом і навіть бути яскравішим. Я поглянула на нього притиснувши розслаблені кулаки до грудей.

Коли Володар помітив мої погляди то відразу розвернувся до палацу.

Кароль: Не варто зараз заходити в дім, інакше запідозрять щось.

Король пройшов до кущів розсуваючи гілочки в сторони.

На землі показалося щось дерев'яне. Коли пригледілася то зрозуміла, що це вхід до потаємних ходів. Чоловік провів руками по прогнилій темній поверхні наче шукаючи щось. Потім натиснув на ледь помітний контур квадрата й потягнув за ручку "горизонтальні двері". Перед нами показалися сходи котрі вели вниз.

Кароль: Заходь перша.

Чомусь жест доброї волі показався підозрілим.

Мінорі: Дами перші, еге ж? Невже знак культури?

Той злостиво посміхнувся.

Кароль: Ні. Пастка. Щойно ти спустишся в цей підвал я замку тебе де тобі доведеться зустріти голодну смерть, а сам відведу цю подружаньку в тюрму де її будуть катувати поки вона не зізнається, що ж задумав Фір.

Від цих слів стало не по собі. Здалося наче між лопатками поповзла холодна змія.

Кароль: Тому, давай-давай! Йди аби нарешті з моїх плеч спав цей тягар.

Мінорі: А... Ну зрозуміло. Маленька дівчинка важка.

Той закотив очі. Його невдоволена мармиза стала моєю підзарядкою і я хоробро зайшла в темну пащу входу.

Різко "двері" зачинилися. Злякано обернулася в очікуванні побачити замкнутий прохід і в голові промайнули картинки, як мені доведеться в них стукати кликати на допомогу й пити власний піт зі сльозами аби не вмерти від спраги в очікуванні порятунку. Але не тут було, це Головний зайшов за мною паралельно повертаючи дерев'яну платформу в колишнє становище.