"Мінливості долі"

                                          «Мінливості  долі»  

      Пролог. Більярдна

      Поважні добродії, озброєні киями, після кількох келихів віскаря  дійшли до кондиції.  Чоловіків у такому стані звично тягне…  якщо не на подвиги то  на подвиги.  Двоє суперечників  не стали битися на киях, надавши перевагу биттю об заклад.  Третій з компанії, що виглядав більш тверезим, ненав’язливо їх підбурював..  

      –  Ет, все лише розмови.  Ви ніколи не наважитесь на випробування.\

     –  Якого біса! Ви що, не довіряєте твердому «купецькому слову»?

      –  Довіряю, але…  вважаю доцільним все викласти документально …

      –  Парі? А чому б ні!

      Суб’єкти суперечки поєднали руки, які за дворовими традиціями хвацько «перебив» очевидець. Договір швидко настукали на ноуті не відходячи від зеленого сукна більярду. Третій пункт передбачав санкції за розкриття «статусу» незалежно від ситуації, аж  доки не спливе термін…

       Частина перша.  Вулиця
                                        «Є люди, у яких таке кожного дня...» В. Токарєва, оповідання

     * Він отаборився в своєму кутку на третьому поверсі. Зі скарбу –  невелика коробка та кілька вішалок з речами. Визирнувши у вікно,  він одразу помітив клієнта, що невміло приховався в кущах неподалік від контейнерів.   

     –  О! Вже на стрьомі! Пора ... Підхопивши жовтий кульок,  «місцевий»   похапцем спустився по сходах.  Поснідати сьогодні не вдалося, якщо не брати до уваги шматочок піци. Режисер попередив: більше ні-ні...     Натомість його роль тут –  другорядна. Без жодного слова.   Хоча ... театральна репліка «Їсти подано» незримо присутня. Завдячуючи ній,   він  тиждень пристойно харчувався, що для Актора, бюджет якого виснажений аліментами – конче актуально. Харчі привозили з сусіднього ресторану.  Його завданням було  все перемішати (що робив із задоволенням,  не забуваючи про свою частку)  і винести до сміттєвого контейнера.  Кілька разів довелося викидати порожні пляшки і картонні коробки, вже акуратно упаковані, та дещо з ношеного одягу.   І це – все. Не те що  минулого разу, коли грав недолугого туриста, який не петрає по-нашому. Та водночас жваво «шпрехає»  італійською! Довелося завчити з десяток фраз, доповнюючи їх жестикуляцією – звичний типаж любителя спагеті. За сюжетом, його – довірливого іноземця,  обчистили по дорозі з Борисполя, а клієнтці відводилася роль доброї самаритянки ...
      Єдине, що докучало, це «маскарадний костюм». На кожний «вихід» клубний піджак з блискучими ґудзиками і білі шкарпетки під домашні капці. Прикид,  що мав  нагадувати: він – мешканець  цього елітного будинку. Реквізит минулого століття! А те, що «синьйор з вищого світу» власноруч виносить сміття,  режисерську групу, схоже, не обходить...

        * Копирсатися  в контейнері не довелося. Місцевий лише зник у будинку,  як він опинився на місці.  Сьогодні наїдки були не у чорному сміттєвому пакеті, а  в яскраво-жовтому з принтом Брітні Спірс. Вміст цілком відповідав його презентабельному вигляду: нарізки ковбаси, сиру плюс фрукти, дещо прим'яті.  В якості «основної страви»  – велика піца з вирізаним сектором. Ще тепла! Мабуть така кількість делікатесів комусь не під силу.  Зате для нього – справжнє свято. Весь тиждень він жив упроголодь: кращі харчі діставалися бомжам, що «тримають» район. Як показав досвід, навіть на смітнику існує своя ієрархія! Саме тут біля контейнерів і проходить передова бомжацьких воєн за територію – відчайдушних і безщадних.

     Зрадівши подарунку долі, він навіть не став відбирати пляшки, пластик, картон – продукти життєдіяльності міста, які підтримують «вулицю».  По всьому,  парі – вигране!  Більше того,  він не просто протримався тиждень, а й зумів якось налагодити життя!    З ніжністю притискаючи до грудей кульок,  він мрійливо примружив очі: буде, чим порадувати Машу! Казкова дівчина, дарма що тендітна,  зате така щира в прояві почуттів. Не дивно – провінціалка, в якій ще не вкоренився столичний гонор.    В пам'яті спливли рядки харків’ян-фантастів,  знаних як Генрі Лайон Олді: «В сирім прокуренім підвалі. На ніжному дівочому овалі, Глибокі очі, наче вир…» Так! Очі в його подруги саме такі: втопитися можна. Їх зустріч – Боже провидіння,  той щасливий випадок, якого можна чекати все життя.  Подібно до багатьох, Марійка приїхала підкорювати столицю. Зібралася вступати не абикуди, а в Театральний! І ... облом! Типова історія: зараз у фаворі  розкуті та досвідчені. З роботою худо-бідно влаштувалося, а з житлом в столиці проблеми, от і прибилася до його підвальчику.  В їх обителі зараз сухо і затишно, а на упаковці з-під монітора, що замінює стіл, можна сервірувати королівську вечерю. І кицьку  буде чим пригостити. Треба обов’язково   запросити Колянича. Класний мужик! Вважай, його наставник по виживанню в бомжацькому середовищі. І, головне, безкорисливий, що в наші часи велика рідкість. Саме він посватав йому цей підвал, щоб не тулився на вокзалі. І взагалі, допомагав чим міг. Наприклад, підказав ближні точки здачі вторсировини. Згадався анекдот з Інету (від якого почав відвикати  за тиждень).       – Ви приймаєте порожні пляшки з-під Шотландського віскі?  Пауза.  – Ні, сер!
       Взагалі, процес здачі завжди принизливий (його кулаки мимоволі стиснулися).  Приймальники тільки й думають, як наколоти! Чіпляються до всього: то тари немає, то «таке скло» не приймають, а з вагою макулатури постійно дурять... Він зловив себе на думці, що за тиждень успішно ввібрав не лише лексикон, але і ідеологію контингенту...  Жах! Ні, відмінності таки є! З отриманими грошима він не поспішав до аптеки за «Настоянкою глоду», а витрачав  на більш необхідні речі.  Прикро, але лише вдалося назбирати на хороше мило, шпана підстерегла та відібрала. А ще…  знайшовши стос журналів «Знаніє - сіла», не потягнув їх на пункт, а приніс  до підвалу, де читав Маші вголос.   Весь тиждень йому муляло розповісти новим друзям правду про себе. Марійці він недвозначно натякнув,  що дуже скоро на них чекає інше життя: маскарад скінчиться і тоді…