РОЗДІЛ 4 У ритмі музики

Вранці Марк повертався додому після роботи. Цієї ночі він перевершив самого себе. Люди шаленіли під музику, що лунала з діджейського пульта. А потім була зустріч із фанатками. При згадці про це Марк лукаво усміхнувся. Місто тільки починало прокидатися. Повз нього проїхала перша маршрутка до Львова. 

Опинившись нарешті в квартирі, він скинув із себе одяг і пішов до ванної кімнати. Гаряча вода повільно стікала його тілом, змиваючи втому. Та разом із нею в його душу повільно заповзав смуток. 

Вийшовши згодом у коридор, Марк важко зітхнув. Він не любив тишу, бо саме в ній на мить ставав справжнім. 

Зайшовши згодом до кімнати, Марк ліг на диван і заплющив очі. Перед ним, немов кадри з фільму, поставало його минуле. Від цього серце сильніше забилося в грудях. Розплющивши очі, він уперше не знав, що робити далі. 

У свої тридцять шість він, здавалося, мав усе, що потрібно для щастя. Та при цьому залишався самотнім. 

Перевдягнувшись згодом у легкий літній костюм кремового кольору, Марк вийшов на прогулянку.

Він неквапливо прогулювався вулицями міста, вдихаючи аромат лип. Люди, які траплялися йому назустріч, нагадували механічних ляльок, яких хтось забув вимкнути. 

,,Що з ними сталося?" — подумав він, сідаючи на лавку. Сонце вже починало припікати. 

Та Марк не звертав на це уваги. Його організм однаково легко переносив і спеку, і холод. Торкнувшись персня, він тихо прошепотів. 

Раптом його увагу привернув звук гітари. Підвівши голову, Марк побачив неподалік молодого хлопця, який налаштовував інструмент.

Підвівшись, він повільно наблизився до хлопця.

— Вмієш грати? — поцікавився Марк. Хлопець ствердно кивнув. 

— Можна спробувати? — знову запитав він. 

— Звісно, — усміхнувся хлопець, простягаючи йому гітару. 

Взявши до рук інструмент, Марк тихо заграв просту мелодію. Вона повільно розливалася в повітрі, ніби торкаючись найпотаємніших струн людської душі. 

За мить він уже повністю розчинився в музиці. 

Хлопець із захопленням спостерігав, як його пальці обережно перебирали струни. Мелодія продовжувала набирати сили, і вже за кілька хвилин біля них почали збиратися перші слухачі.

Розплющивши очі, Марк побачив біля себе невеликий гурт людей і усміхнувся.  

— Оце так, — озвався хлопець, прийшовши до тями. 

— Тепер ти знаєш, як можна грати, — промовив Марк, повертаючи йому гітару. 

— Мене звати Пилип, — представився хлопець. 

— Успіхів тобі, Пилипе, — мовив Марк, лукаво підморгнувши йому. 

Відійшовши подалі від людей, він уперше в житті зрозумів, що нарешті опинився на своєму місці.