РОЗДІЛ 3 Крок до змін

Сонце вже давно сховалося за обрієм. Соломія сиділа біля вікна, дивлячись на вогні вечірнього міста. Дивне знайомство з новим сусідом ніяк не виходило в неї з голови.

Прийнявши душ, вона загорнулася в халат і зайшла на кухню готувати вечерю.

Сівши згодом за стіл, Соля почала їсти. Перед внутрішнім зором знову постав Марк. Тріпнувши головою, вона відсунула від себе тарілку з омлетом і обхопила долонями горнятко з чаєм. 

— Що зі мною відбувається? — промовила Соломія, дивлячись на старенький холодильник, який досі справно працював. 

Через годину вона вже вийшла на вулицю. Прохолодне повітря ніжно торкалося її оголених рук. Високо в небі вже сяяв повний місяць. Соломія розправила плечі й попрямувала до скверу на головній площі міста. 

Вулицями неквапливо прогулювалися закохані пари, літні люди й молодь. Сівши на стару лавку біля скульптури у вигляді смайлика, Соля мовчки спостерігала за людьми. 

Раптом хтось торкнувся її плеча. Обернувшись, вона побачила… Марка. Він із цікавістю розглядав її обличчя. 

— Можна сісти? — поцікавився він, усміхнувшись.

— Звісно, — промовила Соломія, дивлячись йому у вічі.  

Після цього між ними запала тиша. Вона дивилася на зоряне небо й тихо усміхалася. 

Марк не міг відвести від неї погляду. У його карих очах промайнуло щось незрозуміле. 

Хтось із підлітків почав співати. Згодом до нього приєдналося ще кілька людей. 

Опустивши голову, Соля почала смикати себе за пальці. Він одразу зрозумів, що з нею щось не так. 

— У тебе гарне ім'я, — промовив Марк, дивлячись їй у вічі. 

— Дякую, — тихо озвалася вона. 

Соля вже підвелася з лавки, коли його рука легенько торкнулася її зап'ястя. 

— Дозволь провести тебе додому, — попросив він. Вона лише кивнула. 

— Соломіє, а ти давно сама? — несподівано запитав він, коли вони проминули нічний клуб. 

— Давно, — спокійно відповіла вона, і в її очах з'явилися сльози. 

— Я теж, — тихо озвався він, дивлячись на неї. Соломія починала йому подобатися. 

Дійшовши до будинку, він відчинив двері й пропустив її перед собою. 

Соломія швидко зайшла до своєї квартири і, зачинивши двері, тихо зітхнула. 

Свій перший крок до змін вона вже зробила.