Трунар

Лісова, маленька дорога, кущі ягід, звук рушниці, десь у глибинці лісу, мисливці, вже понад 30 років у лісі, розуміються. Проходячи недалеко, стара могила, кущі зашелестіли, різке тремтіння пробігло і перейшло в холодний піт, хоч і це вхід до лісу, але могила це докази що не треба потикатися туди, з кущів здалася дитина. Світлий з небесними очима, але зляканий, придивившись, можна було побачити сльози.
-Що трапилося? - Оглядаючись запитала дівчина, її волосся кольору вогню або листя восени або може вовни лисиці яка щоранку ходить навколо курей сусідки, зібрані в хвіст, на обличчі нагадуючи зоряне небо, ластовиння, просте чорне плаття, зверху три гудзики. Хлопчик довго дивився на дівчину, але тремтячим голосом сказав.
-Мінді? Мінді як добре що ти прийшла, Ділан покликав мене і ще кілька хлопців сюди-шморгаючи, і витирав сльози. -Він пообіцяв що станцює на цій могилі, коли ми прийшли він почав танцювати, а потім випадково доторкнувся до хреста, і земля почала ворушитися, а потім здалася рука, прямо з землі! Усі злякалися й побігли, а я впав у кущі. – розповідав він як казку. - Маячня це все, Чарлі, подивися могила як і раніше стоїть, ніяких рук, Ділан обдурив всіх .- вказуючи на могилу сказала Мінді.
- І справді ... - дивлячись на звичайну могилу сказав Чарлі. -Ходімо, я відведу тебе до батьків. - Мінді простягла свою руку, Чарлі взявся і вони разом пішли в село, яке знаходилося поряд з лісом. По дорозі, з дерев вийшов Гаррі, його боїться все село, чорне волосся, покладене, а його чорні очі, навіть якщо заплющити очі, то не можна побачити темряву, яка захована в очах його. Мінді опустила очі вниз, Чарлі довго дивився на Гаррі, вдивляючись у кожний сантиметр його обличчя. Гаррі погладив того по голові і посміхнувся, ніби вперше, глянувши на Мінді, не його доля. -Чув з могили рука вилізла-вирішив розпочати розмову Гаррі, це не схоже на нього.
-Твій молодший брат налякав усіх хлопців-хіхікаючи сказала Мінді. Гаррі почав сміятися на весь голос, навіть сміх його був грубим. -Йому казки треба писати, щоночі про дочку вурдалаки говорить-сказав він дивлячись на село яке вже виднілося у них на шляху. Далі вони йшли у тиші. У селі було ні душі, що змусило хвилюватися. -Гробник...-сказав Гаррі, вдивляючись у далечінь. -Знову!? - Закричала Мінді. - Тише будь, ох, жінка.-підняв вгору вказівний палець Гаррі. Мінді пирхнула і взяла за руку Чарлі. 
З дерева вискочив він, трунар, ще рік тому в нього ніби нечистий вселився, кажуть що так і є, але його явно занапастила тільки тиша, він не виходив з території цвинтаря 5 років і лише рік тому він прийшов у село, він накинувся на людину Але відразу ж він пішов у ліс після цього і більше його ніхто не бачив, і ось знову він тут, з кудлатим волоссям і дуже довгою, брудною бородою, вона була в крові, скажені очі, які дивилися саме на них. -Чарлі біжи додому, Мінді ти біжи в бік лісу, а я до священика.-пошепки сказав він. Всі побігли, трунар побіг у бік лісу, він кричав, як дикий звір. Мінді сховалася за деревом, але надто пізно він помітив.
Вона різко відчула щось у руках, це була пляшечка, пляшечка рому. -С-дякую.-сказала вона зі страхом в очах. -Нема за що.-сказав він з усмішкою на обличчі, його очі вже не були червоними від сказу. Він втік у глиб лісу. Вона ж пішла додому, навіть не знаючи, що говорити Гаррі та Чарлі.