Повний текст

Коли у нашому місті відкрилася нова кав’ярня із загадковою назвою «Mamamia!», ми з однокурсницею Настею сприйняли це як даність. Кава вже давно мігрувала із галузі суто кулінарної на терени культурно-естетичні. То раніше вона була лише атрибутом сніданку, зараз же – у 2013-му році – стала частиною повсякдення. Вранішня кава, кава під час перекуру, кава поряд з комп’ютером, кава за читанням «Газети по-українськи», кава у ліжку після сексу, кава у кав’ярні перед сексом… Важко уявити наше життя без кави, так само як і без сексу. Тож за два дні, палаючи від цікавості та бажання насолодитися напоєм у новій кав’ярні, під вечір ми рушили до нового публічного місця культурного відпочинку.

Дорогою я зазирнув до торгової ятки мережі «Преса України» і придбав для дідуся нове число «Газети по-українськи». Дід, котрий зберіг любов до літератури з часів «батька всіх народів», уважав себе добре підкованим конем у літературознавстві. Тож регулярно читав блоги відомих українських письменників в Інеті та статті в «Газеті по-українськи» про сучасний стан вітчизняного книгодрукування, аби згодом поділитися враженнями чи покритикувати живих класиків.

Нова кав’ярня розташувалась просто на центральному проспекті, між магазином взуття та книгарнею. Дизайнери гарно попрацювали над її фасадом: кав’ярня виглядала сучасною і модною, а крізь великі шибки було видно відвідувачів, які насолоджувались запашним ароматним напоєм.

– «Mamamia». Цікаво, чому вони так назвали свою кав’ярню? – Настя уважно роздивлялася великий  напис, що сяяв неоновими вогнями.

– Напевне, щоби бути оригінальними, – висловив я здогад. – Такий собі натяк на сонячну Італію. «Паста», «баста», «аста маньяна», «аморе міо», «вабене», «фелічіта», «чі сара» – приліпити над вхідними дверима можна було будь яке слово.

Ми рішуче зайшли до кав’ярні і зайняли вільний столик біля вікна. Звідси добре було видно проспект, перехожих та автівки, що гасали містом. Поки Настя роззиралася і приглядалася до внутрішніх лаштунків кафе, я кинув на стіл «Газету по-українськи» і звично поглянув на першу шпальту. «Янукович вийшов до журналістів після 14-місячної перерви». «Сергія Власенка можуть позбавити депутатства». «Ані Лорак та Іван Дорн стали найгарнішими». «Наші виграли чемпіонат Європи зі стрільби з лука» – різноманіття тем та заголовків на мить поглинуло всю мою чоловічу увагу, тим самим відволікши від справжньої мети візиту.

Скупенька стипендія та небагаті батьки не давали можливості розкошувати, тож у походеньках недорогими кав’ярнями ми з Настею втамовували спрагу до шикарного життя. Посиденьки за затишними столиками навіювали легкий смуток та мрії про життя в Євросоюзі, до якого ще ген-ген скільки рухатись.

В цей час молоденька офіціантка принесла нам меню. Ми з Настею урочисто розкрили ошатні, гарної поліграфії буклети і з цікавістю утупились у реєстр пропонованих напоїв: «Кава звичайна розчинна – 20 грн.», «Кава з вершками – 25 грн.», «Кава капучино – 30 грн.», «Кава-еспрессо – 35 грн.»…

– Мама міа!!! – майже водночас вигукнули ми. – Що у вас за ціни?!

P.S. (від Автора). Якщо вам сподобалось, як я пишу, додайте мене у свої вподобання. Ви  матимете можливість оперативно отримувати сповіщення про надходження моїх нових творів.