№7 Помста з запізненням

– Ви бачили цього чоловіка?
Поліцейський передав Емі фото. Вона довго вдивлялася в темний силует, що ховався далеко між деревами. Тоді поклала фото на стіл.
– Ні. Я вже казала, було темно. Я нічого не бачила.
Це вже було занадто. Кілька тижнів тому в цьому районі з'явився маніяк, що вже вбив більше десяти людей. І поки що єдине, що мала поліція – фото з телефону одного зі свідків, який теж згодом зник. Вони обшукали те місце, та нічого не знайшли. І от з'явилася дівчина, яка в той день знаходилася неподалік від місця, де було зроблено фото. Але вона дуже нервує, та схоже, не готова до співпраці. Вони сидять вже кілька годин, але нічого конкретного досі не з'ясували. Емі вже втомилася.
– Послухай, дівчино. Поки ти тут клеїш з себе дурепу, цей покидьок знову когось вбиває! Невже ти взагалі нічого не бачила, чи не запам'ятала? Хіба так важко просто краще подумати?!
Емі пильно подивилася на нього. Тоді встала, щоби піти, та поліцейський схопив її за руку. Сильно. Емі різко вихопила руку та побігла до виходу. 
– Я більше нічого не скажу.
Поліцейський хотів зупинити її та Емі вже вибігла на вулицю.
Марк почув, як відчинилися вхідні двері та пішов зустріти сестру.
– І як все...
Він не встиг закінчити фрази, коли Емі пробігла повз нього та зачинилася у своїй кімнаті. Він чув, що сестра плаче. Тому постукав у двері та спробував зайти.
– Емі, що сталося?
Двері відчинилися. Марк зайшов до кімнати та сів поруч з сестрою на дивані. Вона розповіла, як усе було. На неї кричали, схопили за руку та довели до сліз.
– Я розумію. Але не треба злитися. В них дуже важка робота. Особливо зараз, коли немає ні зачіпок, ні записів, ні свідків, окрім тебе. А ти нічого не бачила.
– Хочеш сказати, це Я винна?
– Ні, я маю на увазі, що треба бути більш терплячою.
Емі більше нічого не сказала. Марк пішов до своєї кімнати за телефоном. Коли він вийшов, двері знову зачинилися зсередини. Він перевірив повідомлення та соц мережі. А тоді почув глухий удар та побіг до кімнати Емі, взявши запасні ключі.
На підлозі лежав перекинутий стілець...
Він знав, що хоч частково, але винен у смерті сестри, тому взяв гроші, що відкладав на відпустку та пішов на різні сайти в пошуках хакера. Він швидко отримав потрібну інформацію про того поліцейського, що допитував Емі. Його адресу, графік роботи, а також дізнався, що в нього є маленька дочка Софі, що тільки перейшла до третього класу...
Школа, в яку ходила Софі, знаходилася недалеко від будівлі, в якій вони жили з батьком. Перейти дорогу, завернути за ріг, ще трохи пройти, а потім тільки піднятися на потрібний поверх, і вдома. Увесь шлях займає, максимум, хвилин двадцять.
Марк не став чекати біля самої школи, щоби не попастися. На щастя, дівчинка йшла одна. Тому він тихенько пішов слідом, а коли вони відійшли на безпечну відстань, вдарив її каменем по голові. Тоді підняв тіло та поніс до себе додому. Зачинивши двері в кімнату, посадив досі непритомну Софі на стілець та зробив фото. А після цього задушив її мотузкою, повісив під стелею та сфотографував ще раз. Фото відправив поліцейському на пошту, підписавши: "Це за мою сестру".
Вони швидко знайшли його адресу. Приїхавши, побачили, що вхідні двері відчинені. В одній з кімнат лежало мертве тіло маленької дівчинки. Вони її впізнали. Усі направили зброю на хлопця, що стояв поряд з трупом. Тоді він раптом схопив ніж зі столу, що стояв поруч та кілька разів вдарив себе в живіт.
Коли приїхала швидка, Марк був уже мертвий. Усе сталося, як він і планував. Єдине, на що він сподівався – що коли-небудь Емі йому пробачить.