Повний текст

Час від часу, заходячи наприкінці робочого дня до чоловічої вбиральні, помічав неестетичну картину. Просто під пісуаром сяяла усіма кольорами веселки неабияка калюжа. Власне дивуватись було нічому, адже таке напевне траплялось будь-де. Проте регулярність, з якою калюжа виникала саме в нашій конторі, примушувала замислитись.

Так, психологічна атмосфера в колективі була не найкраща. Колеги часто лаялись, особливо коли треба було ділити комп’ютери. Та й вранці на планірках керівництво добряче псувало всім настрій. До робочих моментів примішувалось й особисте: керівник Олег Петрович, який відрізнявся особливою увагою до молодих хлопців, через ревнощі іноді влаштовував підлеглим «вирвані роки». Тож не виключено, що калюжа під пісуаром могла бути актом непокори, такою собі акцією протесту проти ненормальних стосунків, справжньою немезідою за безпричинні наїзди.

Звичайно, люди у різний спосіб висловлюють непокору системі. Один демонстративно обливає себе бензином і підпалює, інший влаштовує замах на великого державного чина або ж підкладає вибухівку у громадському місці. Це акти одноразові і відчайдушні. Але щоб отак – тихо і з дня у день? І де – у чоловічому сортирі, куди не ходять жінки? Просто якийсь таємничий маскулінічний протест у гендерно-рівному суспільстві.

Секрет розкрився просто, коли одного разу наприкінці робочого дня я застав у вбиральні начальника. В дупу п’яний Олег Петрович викаблучувався перед пісуаром, витанцьовуючи такі па, які під силу не кожному переможцю конкурсу «Танцюють всі». Ноги немолодого чоловіка підгиналися, тіло нагадувало розхитаний маятник, тож навіть шість десятиліть регулярних тренувань зводили нанівець усі спроби Олега Петровича влучити у керамічну лузу пісуару. І тоді я збагнув: калюжа – то не вияв принциповості чи соціального протесту, то – результат дій чар Бахуса.

P.S. (від Автора). Якщо вам сподобалось, як я пишу, додайте мене у свої вподобання. Ви  матимете можливість оперативно отримувати сповіщення про надходження моїх нових творів.