Нова зустріч.

  І як мені шукати тих живих, якщо про них немає жодної достовірної інформації? Навіть справжніх імен установити неможливо. І кого саме мав на увазі мій таємний помічник? Тих, хто діяв сімнадцять років тому? Чи тих, хто досі живий із нинішніх олігархів?

Ні, найімовірніше, саме тодішніх підлітків. Навіщо інакше було підкидати мені інформацію про них?

Та й звідки мені знати, хто стане наступною жертвою? Якщо, звісно, хтось узагалі планує продовжувати цю криваву історію.

А от у Стаса була непогана ідея щодо бізнесів загиблих. Кому вони дістануться після смерті власників? Навряд чи всі підприємства просто розпадуться, а майно розчиниться в повітрі. Хтось неодмінно отримає з цього вигоду.

І, можливо, саме так свого часу вийшли на тих підлітків.

Беру телефон і набираю Стаса.

— Стасіку, а скажи мені, будь ласка, як тоді вийшли на цих підлітків? Ну, розродилися там собі щось дітки, заробляли кишенькові гроші. То чому ними зацікавилися й пов'язали їхню діяльність із фінансовими злочинами? Бо з тих матеріалів, які ми знайшли, нічого не зрозуміло. Самі загальні фрази.

— А де «доброго ранку, мій вірний і неоціненний генію»?

— Не блазнюй, не в цирку. А генієм ти станеш після відповіді на поставлені запитання.

До речі, пам'ятаєш нашу ідею про те, що бізнеси загиблих можуть переходити до рук того, хто за всім цим стоїть? Тобто злочинець виступатиме вигодонабувачем. Я правильно розумію, що тоді на підлітків могли вийти за таким самим принципом?

— Я сам про це думав. І, найімовірніше, так воно й було. Але, на жаль, жодних матеріалів не залишилося. Статті, які висвітлювали ті події, обриваються на найцікавішому місці. Матеріали справи частково видалені, а те, що залишилося, засекречене настільки, що навіть його справжність викликає сумніви.

— Тобто докопатися до чогось реального в цій історії складно. Майже неможливо?

— Чому це одразу неможливо? Можливо. Але для цього доведеться перевірити купу джерел, знайти збіги, зіставити факти й відокремити вигадки від того, що справді відбувалося. А ти знаєш, скільки на це піде часу?

— Здогадуюся, — замислено відповідаю.

Так, перевірка інформації, особливо застарілої, вимагає величезних зусиль. А коли хтось навмисно підчищав сліди, звичайного пошуку в інтернеті точно не вистачить.

— Добре, працюй. А я поки спробую щось дізнатися власними силами.

Закінчую розмову.

Якщо з живими поки що не виходить, займемося мертвими.

Як там Несміян казав? Його брат копіював чужі програми й розробки — аж до операційних систем?

Непогано.

З огляду на те, що підлітки підробляли мобільні телефони, Мельничук цілком міг бути з ними пов'язаний. Ну не паяли ж вони пристрої просто за схемами? Телефони мали ще й працювати, а без програмного забезпечення це було б проблематично.

Отже, Олексій міг відповідати за ту частину роботи, про яку в старих публікаціях воліли не згадувати.

І, схоже, молодший брат дещо знає про минуле старшого.
Питання лише в тому, скільки саме.
І як розговорити чоловіка, який, здається, звик знати про інших більше, ніж вони самі про себе?

Так, під час нашої останньої зустрічі ми обмінялися контактами, аби зустрітися і поговорити про Мельничука, але телефонувати і напряму його запитувати не можна. По - перше звідки студентка може знати про те, чим викладач займався в підлітковому віці? По - друге для здійснення мого плану проникнення в його родину через брата і копирсання в минулому це взагалі не варіант. Треба бути дуже обережною. 

  В мене є номер Несміяна, але телефонувати і домовлятися про зустріч не варіант. Краще я його пошукаю.

  Але де? Судячи з усього живе вин окремо від брата. 

  Можливо вони разом працювали? Але він міг займати не керівну посаду, щоб бути відомим. До того ж хтось же з родини має замінити загиблого, не керуватиме ж, принаймні на початку, хтось невідомий?

  Тому їду одразу до фірми Мельничука і виявляюсь права. Несміян виходить з офіса, а я заводжу мотор і під'їжджаю. 

  - Підвести? 

  - О, Наталя, а ви тут як? Тільки не кажіть, що побачивши мене одразу закохалися, як в мого брата і тепер стежите за мною. 

  — Ну, згадуючи нашу зустріч у кафе, це ще питання, хто за ким стежить. А загалом ваш офіс на шляху до моїх замовників, з якими я їхала узгодити деякі деталі застосунку. А ось побачила вас — і захотілося поспілкуватися. І добре, зізнаюся: так, ви мені сподобалися.

Несміян зупиняється біля машини й дивиться на мене з тією самою усмішкою, яку я вже встигла запам’ятати. У ній є щось підозріле. Або мені просто не подобається, коли чоловік дивиться так, наче я вже встигла сказати йому щось зайве.

— І що ж саме вам сподобалося, Наталю? — запитує він. — Моя скромність, чарівність чи виняткова здатність псувати настрій незнайомим жінкам?

— Останнє ви демонстрували недостатньо довго, щоб я могла оцінити це належним чином.

Він сміється.

Чудово. Принаймні не втік. Хоча, якщо чесно, я б на його місці теж не поспішала тікати від такої красуні, як я. Скромність — моя сильна сторона.

— То ви пропонуєте мені сісти до вас у машину й довіритися незнайомій жінці, яка щойно зізналася, що я їй сподобався?

— Я пропоную підвезти вас. А довіряти мені чи ні — вирішуйте самі.

— А якщо я погоджуся, куди ви мене повезете?

— Залежить від того, куди вам потрібно.

— А якщо я скажу, що мені нікуди не потрібно?

— Тоді доведеться вигадати маршрут. У мене, знаєте, не так багато вільного часу, щоб катати симпатичних чоловіків містом без конкретної мети.

Він знову всміхається, але цього разу затримує на мені погляд трохи довше.

— Ви завжди така відверта?

Якби ж ти знав, любий, наскільки відвертою я можу бути, коли мені потрібно щось вивідати.

— Лише коли бачу сенс.

— І який сенс ви бачите зараз?

— Познайомитися з вами ближче. Ви ж не проти?

Несміян мовчить кілька секунд, наче зважує мою пропозицію. Потім відчиняє пасажирські дверцята.