33. Кожен до кола свого

Роксана приїхала до Сонцекараю окремо. Вона припаркувала авто і пішла за координатами, які надіслала Айріс, до будинку Марцелли. Ніколи Жак не згадував про знайомство з цією жінкою чи з її синами. Вона взагалі не знала, що його цікавить Сонцекрай не менше за Аліотек. 

Заблоковані парадні двері Роксана за секунду відкрила електронною відмичкою, яку взяла з собою. Більше перешкод на її шляху не виявилося. Вона вийшла на заднє подвір’я в той момент, коли Айріс із Лальєн вже тікали, а їм у слід лунали всі ті моторошні слова про об’єднаність душ. Нелегко було чути, що твій чоловік, залишаючись із тобою в шлюбі, бере участь в якихось об’єднаннях душ з іншою жінкою. Але і бурі емоцій з цього приводу Роксана не відчувала. 

Вона дочекалася, коли всі присутні стихнуть і заспокояться. Це було недовго. Жак першим побачив свою дружину. Його обличчя витягнулося, очі стали ще більшими, ніж зазвичай, він не знаходив слів, просто підійшов до неї.

— Невже здивований бачити мене тут? — Роксана взяла його за руку. — Ми ж усе ще подружжя, чи не так?

Марцелла привідкрила губи, мала намір щось сказати, та десь загубила його. Марко і Волох перезиралася то між собою, то з матір’ю, і досі не сходили кожен зі свого місця. 

— Вже пізній вечір, Жаку, поїхали додому, — Роксана прагнула зробити свій голос ніжним, та звучав він радше просто заспокійливим. Таким, як говорять з навіженим, який ось-ось може накинутися на тебе. 

— Так, Роксі, — він не накинувся, натомість швидко попрощався з Марцеллою та її синами. І пішов разом зі своєю дружиною. 

На ранок Христофор зібрав на площі кола Аліотек народний суд. Жак стояв у центрі кола, Лальєн та Ендрю — по праву сторону від Христофора, Роксана — по ліву. Всі жителі Аліотеку, з дітьми включно, розподілилися по периметру площі. 

— Жаку Пеньє, — своїм гучним голосом почав засідання (насправді сиділа лише Естер, всі інші стояли) Христофор. — Ти давній друг нашого кола. Ми всі тебе любимо, і цінуємо. Але сьогодні маємо висунути тобі звинувачення. 

З вигляду Жак почувався цілком нормально. Плечі його були розправленими, він дивився Христофору в очі, ніщо на його обличчі не видавало ані сорому, ані жалю. 

— Ти заподіяв шкоду гостям нашого кола. Кожному відомо, що покарання за це одне. 

— Вигнання! — вигукнуло кілька голосів з натовпу. 

— Але ти маєш право пояснити свої вчинки. Також на твою користь хоче говорити твоя дружина, — вів далі Христофор. — Щодо Марцелли, Марко та Волоха — вони зараз на такому ж суді з Радомиром у колі Сонцекрай. Отже, Жаку Пеньє, слово тобі. 

— Вітаю всіх вас, — він повернув голову вліво, потім вправо, щоб кивнути аліотекцям. — Ви знаєте мене вже близько десяти років. За цей час ми стали добрими друзями з багатьма із вас. Та я хочу, щоб на час цього суду ви забули, хто такий Жак Пеньє, а чули і знали лише те, що прозвучить тут зараз. 

Ендрю перезирнувся з Лальєн. Вони не говорили під час засідання, але в погляді кожного чітко видно було одне — безнадію. Жоден з них не вірив, що на Жака чекає вигнання. Чи будь-яке інше покарання. І цей його заклик до неупередженості ще більше схиляв усіх і кожного на його сторону. 

— Я готовий вислухати від постраждалих, чим саме наніс їм шкоду. 

Після передачі слова суддею Ендрю заговорив: 

— Вчора, в обідній час ми з Жаком Пеньє зайшли в мій дім. Він попросив води, тому що йому наче стало зле від спеки. Випив і пішов. За кілька хвилин по тому я теж налив собі води з тієї самої пляшки, з якої наливав йому, після чого заснув так міцно, що мене не могли розбудити до півночі. Звинувачую Жака Пеньє у тому, що він підсипав мені снодійне. 

Жодного звуку із натовпу. Нікого не обурила ця заява. Або ж ніхто не повірив Ендрю, худорлявому майже незнайомцю з темними колами під очима, хоча й доволі приємним голосом.

— Що скажеш на свій захист, Жаку? — запитав Христофор. 

— До описаної події Ендрю презентував нам важливий проєкт для кола Аліотек. Скажи, чи допрацьовував ти його в ніч, перед презентацією. 

Ендрю зрозумів, до чого той хиле, та не збирався говорити неправду.

— Так, я працював над ним у ніч перед презентацією приблизно до другої години.

— Додамо до цього втому від самого виступу, — Жак добре знав, що говорити і про що не згадувати. — Чи не природним було б після цього всього заснути по обіді без жодного снодійного?

— Для мене — не природно, — відрізав Ендрю.

— Гаразд, тоді чи покликали лікаря зняти аналіз із води або пляшки, та склянки, після контакту з якими ти так міцно заснув?

— Ні, — Ендрю добре розумів, чим все закінчиться. Це вони з Лальєн змушені будуть поїхати. А їй же тут так подобалося. Щодо Ендрю, то йому подобалася робота. А її він зможе продовжити виконувати і дистанційно. 

— До того, що сталося з Ендрю, всі наші друзі були спантеличені моїм зникненням, — втрутилася Лальєн. — А ще Нілу Лейкі стало зле. Ніхто не думав про будь-які аналізи. Сьогодні ж на ранок ті пляшка і склянка вже стояли на нашій кухні вимиті. Ми не знаємо хто і коли це зробив. 

— Лальєн, опиши нам причину твого зникнення, — звернувся до неї Христофор.