31. Пошуки

Двері в будинку Ендрю були незамкнені, Назар першим відкрив їх і з порогу голосно покликав господаря. Тиша.

—   Ти дзвониш? — Міхаель глянув на Роксану, яка стояла позаду обох чоловіків.

— Вже десятий раз, — вона відірвала погляд від екрана і зазирнула в будинок. — Давайте зайдемо.

—  А що як він у душі? — Назар не поспішав переступати поріг.

— Ну то почекаємо, поки вийде, — Роксана проштовхнулася вперед і безцеремонно увійшла. — Його ноутбук тут. Води з душової не чути. Заходьте!

— Ендрю!

— Ендрю!!

—  Це ще ваше Ендрю, — Назару давно не подобалося таке ім’я. — Він же з Полтави, значить Андрій.

— За документами Ендрю, — заперечила Роксана.

— Ти всі наші документи перевіряла? — Назара це змусило відчутно понервувати.

— А тобі є що приховувати? — вона тим часом уважно оглядала все біля ноутбука, який лежав у вітальні на кавовому столику. 

Назар не відповів. Міхаель крикнув:

—  У душовій порожньо!

І за кілька секунд:

—  У вбиральні теж.

— Тобі немає про що хвилюватися, — відповіла Назару Роксана.

Вона випросталася, однак її обстеження столика й підлоги нічого їй не підказали щодо Ендрю, і тепер стояла прямо перед хлопцем. Трохи вища і ширша в плечах, вона розуміла, що наводить на нього тривожність однією своєю присутністю. — Ти часто вдягаєш цю футболку, — вона ткнула пальцем у місце, де чиєсь інше око не помітило б сліду запраної горизонтальної вісімки — символу хакерської спільноти, до якої колись належав Назар. — Вона говорить про тебе більше, ніж твої теперішні документи. Але тобі немає про що хвилюватися.

— Він спить, — пошепки сказав Міхаель, спустившись із другого поверху. — Не знаю чи будить його.

— Нема сенсу, — Роксана стиснула губи — злилася на себе, що не попередила такий розвиток подій, та швидко впоралася з цим. — Вони з Жаком вийшли разом. Тепер Ендрю спить посеред дня, хоча перед презентацією він випив щонайменше три кави. І ми тут так галасували, а він спить. В той час як Лальєн зникла. І мій чоловік теж не відповідає. Щось іще треба пояснювати.

— Жак накачав його снодійним? — Міхаель не те щоб здивувався.

— Не інакше, — Роксана теж не надто дивувалася.

У кого від цього всього йшла обертом голова, так це в Назара. За всі роки, які він провів у колі Аліотек, ні з ним, ні поряд нього не траплялося абсолютно нічого подібного. Христофор попереджав кожного нового жителя чи гостя, що за крадіжку, вандалізм або найменший прояв насилля одразу ж вижене з кола. І ще ніхто не ставав вигнанцем. 

— Він точно спить? Не помер? — перепитав хлопець.

— Дихає, — заспокоїв його Міхаель. — Я дивився. Просто міцно спить. 

— Мені треба вбудувати в чоловіка якийсь чип з GPS, — пожартувала Роксана.

Ніхто не посміхнувся. І Назар, і Міхаль були певні, що вона цілком може таке зробити. 

— От де його шукати зараз? — Роксана вкотре збиралася набрати номер Жака, та в цей момент задзвонив смартфон в руці Міхаеля. 

Наляканий, приглушений майже до шепоту голос Айріс переривався через поганий зв’язок, та все ж з її слів можна було розібрати, що потрібно мчати в Сонцекрай і шукати дім Марцелли, матері змієносців.

— Я зараз поряд з ним, — ще тихіше додала вона. — Спостерігаю з кущів. Буквально. Але сама навряд щось зроблю. Там четверо навіжених. А Лальєн відключилась. Вони наче якийсь обряд готують на задньому дворі. 

— Здуріти! — Назар заледве міг повірити в почуте.

— Дуріти нема коли, — Міхаель плеснув його по спині і розвернув до виходу з будинку. — Ідемо!

— Здурівших і так вистачає, — буркнула Роксана. — Напишу записку Ендрю на випадок, якщо він прокинеться раніше, ніж ми повернемося.

— Я подзвоню лікарці Севгі, хай нагляне за ним, — Назар все ще дуже хвилювався про самопочуття Ендрю. — Що як йому дали забагато снодійного?

— Дзвони, зайвим не буде, — погодився Міхаель. 

А сам коротко написав Естер про все, що вони дізналися. 

— Ось наша бомба сповільненої дії і вибухнула, — відреагувала Карі Марж, коли Естер прочитала повідомлення від Міхаеля. 

Вона легенько потирала холодні пальці Ніла. Лікарка Севгі вже привела його до тями, та він ще був надто слабким, просто сидів на дивані і майже не говорив. 

— А, все ж, Карл дуже любив цього свого небожа, — пригадала письменниця. — Не міг бачитися з сином — його мати була проти цього. Тож всю любов переадресовував Жаку. Як і свою сірувату мораль.

— Жака неможливо не любити, — серйозно (як і завжди) заявила лікарка Севгі. — Нічого страшного він не зробить цій вашій подрузі. Що б там не було, причиною тому лише його кохання. Погоджуся, нездорове, але й перейматися вам немає чого.

Айріс опинилася у своїй теперішній засідці за кілька годин після того, як все ж таки вирушила на пошуки подруги в ліс. Змієносці залишили її саму. Жодних новин від них не було. Дзвонити знову й знову в Аліотек не мало жодного сенсу. Зрештою, Айріс була ближче до місця зникнення Лальєн. І вона цілком могла пройти її слідами.