28. Звіяна вітром

Наступного ранку в домі Естер та Міхаеля було вельми людно. Всі жителі кола, крім тих, які встигли навідати постраждалу попереднього вечора, приходили поговорити, пожартувати, щось подати, чимось допомогти.

— На мій день народження ніколи стільки гостей не збиралося, — жартувала вона, сидячи в широкому кріслі, біля якого стояв пуф для загіпсованої ноги. — А в мене завжди були дуже гучні вечірки. 

— Я б уже здуріла від такого потоку людей, — тихо сказала Лальєн Ендрю, коли вони заходили в дім.

Кинула погляд в дзеркало на стіні — чи не спекотно їй буде у кремовій футболці та широких штанах? Місцева лляна тканина, з якої сьогодні був весь її одяг, дуже щільна, втім, і від сонця мала добре захищати. 

— Повірте, їй подобається, — Айріс почула слова Лальєн. — Не тріщина в її кістці, звичайно, а вся ця увага. 

Вона вже була вдягнута в закритий блакитний комбінезон і білу кепку — теж добре підготувалася до сонячного дня на полонині. 

— Лалі, чекатиму тебе біля жовтого електромобіля. О, і захопи щось на голову. Спитай у Естер, вона має чим поділитися. 

Після ранкової аудієнції Лальєн вийшла з широкополим кремовим капелюхом в тон своїй футболці  і зарядом позитивного настрою, який Естер вміла транслювати навколо себе навіть не встаючи з місця.

— Пристібайся міцніше! — скомандувала Айріс. — На нас чекає крута дорога. Це я про рельєф. Хоча і про відчуття також.

— Зрозуміла, — Лальєн почувалася трохи скуто. Та варто було поглянути в сторону будинку, з якого вона щойно вийшла, побачити на терасі Жака, який говорив з Міхаелем, і скутість поряд з малознайомою дівчиною не здавалася такою вже проблемою.

Лальєн не хвилювалася за саме запускання зміїв — з цим проблем не мало виникнути. А от говорити про щось цілий день із цією щебетухою... Здавалося, у них взагалі не могло бути нічого спільного. Жак подивився прямо на них. Їхні погляди зустрілися. Виходить, що й сама Лальєн спостерігала за ним, а не лише він за нею. Жак помахав дівчатам рукою. Міхаель повернувся і теж зробив прощальний жест. Айріс махнула у відповідь, після чого нарешті активувала електромобіль.

Дорогою підтримувати розмову майже і не доводилося. Хоча двигун був цілковито безшумним, під колесами гучно шаруділи грунт, корені та каміння. 

— Ой-й, та гаразд! — був чи не єдиний вигук Лальєн, коли після чергового повороту їм довелося зупинитися через повалену на дорогу ялину.

Стовбур її був не надто широким, а от гілки розпласталися щонайменше на метр по обидві сторони від нього. 

— Все справді гаразд, — Марко вистрибнув з електрокара, який зупинився одразу за автомобілем жінок. 

— Або стане за кілька хвилин, — за ним вийшов і Волох з ручною електропилою. 

Обоє в білих футболках і синіх лляних брюках, цього дня вони здавалися ще більш схожими попри різницю у віці.

— А ми що можемо зробити? — запитала в них Айріс. 

— Поки будьте тут, — Волох рукою провів невидиму межу, яку радив не перетинати. — Коли що, гукнемо вас. Трояндо, радий бачити, — звернувся він вже окремо до Лальєн. — Багато про тебе чув. Та нехай, ще буде час познайомитися й поговрити.

На цих словах він пішов до центру ялинового стовбура і увімкнув пилу. 

Під звук розрізання деревини металом Лальєн лише збентежено поглядала то на Айріс, то на чоловіків у однаковому одязі, й намагалася зрозуміти, чому старший з них назвав її трояндою. І що він міг чути про неї, якщо навіть не був жителем Аліотеку. В останньому вона була впевнена, адже при підготовці до Дня заснування і на самому святі встигла перезнайомитися абсолютно з усіма.

Айріс набирала якесь безкінечно довге повідомлення. Лальєн згадала, що її смартфон залишився в руці Ендрю. Вона віддала його, коли взялася приміряти капелюхи Естер. Чоловік в той час говорив з Назаром. Ніхто з них не згадав про смартфон Лальєн поки вона не поїхала. Тепер у неї не було ні зв'язку, ні якогось способу вбити час, поки чоловіки з татуюваннями крилатих зміїв на руках розчищали дорогу. Зображення були невеликими, але їх важко було не помітити.

Айріс жестом запросила напарницю відійти трохи далі. Кілька кроків — і ось вони вже могли чути одна одну.

— Як тобі наші партнери з сусіднього кола? 

— Сильні, — єдиний епітет, який поки спадав на думку Лальєн.

— О, так! Що дуже корисно в таких от ситуаціях. 

— І часто бувають такі ситуації?

— Та ні, але ж колись таки трапляються. Добре, коли поруч є хтось з такими м’язами і потужною пилою.

— Це точно. Вони брати? — Лальєн розуміла, що відповідь очевидна, та не могла не спитати. 

— Що, схожі? — Айріс засміялася. — Брати. Дуже цікаві. Ти й сама за день побачиш. 

— Все дивасніше і дивасніше, — Лальєн згадала казку про Алісу в країні Чудес, яку їй подарувала Елін — подруга, тепер уже дружина, одного з двох кращих друзів Ендрю — Роса. Видання було українсько-французьке, щоб Лалі легше вивчила українську свого часу. 

— Волох назвав тебе трояндою — це щось означає? 

— Сподіваюсь почути від нього пояснення.