27. День кола Аліотек

День заснування кола Аліотек, він же — день народження Христофора, розпочався зі спільного сніданку на площі. Каву заварювали біля багаття у великих металевих чашках. З їжі було вівсяне печиво, фініки й горіхи. 

— Все так, як нашого першого ранку тут, — сказав іменинник до всіх присутніх. — Ми згадуємо той день з теплом, але не застрягаємо в історії. Тому далі на вас чекає більше різноманіття їжі та розваг. Сподіваюся, всі виспалися, бо наступний раз ляжете спати не раніше, ніж завтра, — він високо підняв свою чашку.

І кожен навколо нього зробив те саме. 

Лальєн завчасно подбала, щоб поряд з нею був не лише Ендрю, а й Карі Марж, до якої приєднався Христофор після своєї короткої промови. Ніл, Айріс та Назар відгороджували її з іншого боку від гурту, в якому був Жак. Кожен брав собі щось із їжі на маленьких плетених столиках, які рівномірно розставили по колу. І ніхто не бігав від одного до іншого. Тож Лальєн була спокійна у своєму дружньому міні-колі. Спокійна зовні, та всередині в ній відроджувалася давня зовсім небезпідставна параноя. Вже не перший день їй здавалося, що Жак не просто спостерігав зі сторони, а й шукав можливості десь зостатися з Лальєн наодинці. Тому вона не залишалася одна ні на хвилину. Як би не хотілося їй пройтися самій тихими стежками смарагдових лісів біля Аліотеку, вона щоразу нагадувала собі останню самотню прогулянку в старій частині університетського парку, коли Жак викрав її і хотів вивезти з країни. Те, що тепер він був одруженим і начебто адекватним, ніяк не гарантувало цілковитої безпеки для Лальєн.

Вона навіть зав'язала волосся в тугий гладкий пучок як у балерини. Їй не раз говорили, що так у неї дуже стирчать вуха, а лоб виглядає квадратним. Колись ці слова дуже боліли Лальєн, вона носила волосся розпущеним навіть якщо це було не дуже то й зручно. З віком все частіше почала робити навпаки — високий хвіст, пучок або коса — якщо вже вона бачить всіх такими, які вони є, то й інші мають пережити її недосконалості. Сьогодні Лальєн умисно хотіла бути якомога менш привабливою. І хоча навіть Ендрю запитав зранку чи не занадто туго вона зав'язала волосся, не змінила свого задуму. Сукню обрала закриту блідо-зелену, довжиною до середини литок і з рукавами за лікті. Карі Марж пропонувала до неї намисто з дрібних кристалів, схожих на разки морської солі, та Лальєн відмовилася і від такої скромної прикраси. Білі кросівки взула на випадок, якщо таки доведеться тікати. 

Вона була впевнена, що в неї не параноя. Спиною відчувала кожен момент, коли Жак дивився на неї. Знала — причина його одержимості не в тому, як вона виглядала, пахнула чи в що була вдягнута. Жак вірив, що його почуття — справжнє кохання. Лальєн вважала це нездоровою зацикленістю. І понад усе на світі боялася опинитися з ним наодинці. 

Жак не відходив від Міхаеля. Вони все говорили і говорили, їм навіть ніколи було зробити хоч по ковтку кави. Естер не залишалося нічого іншого, як підтримувати розмову з Роксаною. Вона хотіла би втекти до сусіднього столика, до Айріс, та біля нього й так було досить тісно. На цей день скасували всі роботи, в тому числі й запускання повітряних зміїв, яке так полюбилося Естер. Їй подобався і сам процес, і їхні зустрічі з Марко та Волохом. Ті двоє були наче з якоїсь містичної паралельної реальності — стільки дивовижних числових збігів, стільки неймовірних історій про удачу в найбезвихідніших ситуаціях вона почула від них. Айріс попереджала, що значна частина з того може бути просто складовою їх підступного плану зваблення. Та Естер схильна була повірити в що завгодно надприродне, але не в це. 

Хто точно мав план поступово переманити до себе заміжню жінку, то це Назар. Коли Ніл був поряд з Айріс, хлопець поводився так, наче вже став кращим другом їм обом. Щойно чоловік хоча б відвертався — в рудому спокуснику змінювалося все — від погляду й усмішки до жестів. Він завжди міг знайти привід, щоб взяти Айріс за руку, поправити щось на її одязі, а то й обійняти. І це помічали вже всі. Крім Ніла. 

Після сніданку люди з площі розділилися на три групи — одна обрала лісовий квест з купою завчасно підготовлених завдань, друга відділилася змагатися в приготуванні страв на грилі, а третя взялася грати досконало відрепетирувані мелодії. 

Лісу Лальєн уникала, грати на жодному музичному інструменті не вміла, вирішлила, що з готуванням на грилі впорається. Тим паче, що з нею і в цьому були Карі Марж, Айріс, Ніл та Назар. А от Христофор з Ендрю покинули їх заради пригод у лісі. 

— Готувати можеш, що захочеш, — до Ніла підійшла лікарка Севгі і поклала йому долоню на груди, — а от їсти — лише сирі овочі.

— А фрукти? — запитав він з ноткою зухвалості в голосі. 

— Їх ти вже їв на сніданок, — вона різко відсмикнула свою руку — побачила Айріс, від якої саме відійшов Назар і відкрив вид на цю сцену. 

Музики заграли свою інструментальну версію «Все буде добре» Вакарчука.

— Не лишишся з нами? — запропонувала лікарці Карі Марж. 

— Маю наглянути за лісовиками, — та вказала на свою велику медичну сумку. — Точно хтось собі щось скрутить.

— Тоді приходь обідати до нашого грилю. Що тобі приготувати? — письменниця саме розставляла на високому розкладному столі різні продукти.

— Рибний тост.

— Балик екмек? — перепитав Ніл з виглядом «я все про тебе знаю».

— Хтось уже перечитав усю мою біографію? — погляд Севгі міг би спопелити та губи насміхалися. — Ні, просто рибу з просто хлібом. Нічого більше.