Гострі підбори

— Це Аніта на таких височенних підборах? — Ендрю забрав смартфон з рук дружини, щоб краще роздивитися відео.

— Стала хореографкою з Хай Хілс, — Лальєн не могла ревнувати через його реакцію — сама була в захваті від подруги. 

— Значно відрізняється від всього, що вона танцювала раніше. 

— Ти ж знаєш Аніту, коли щось стає для нею рутиною — шукає гостріших вражень. 

— Вони з Ремом тепер в Києві житимуть? 

— Так, у неї своя студія танців. У нього — фотостудія. А ще волонтерять у вільний час. Стільки всього нового! 

Ендрю відклав смартфон на килим і потягнувся обійняти дружину. — Сумуєш за ними?

— Так, — вона пригорнулася до його плеча. Зелений скранч, який тримав її волосся в пучку, зісковзнув, і руді пасма розсипалися вогняним хвилями. — Але й у Сонцекраї мені подобається. От якби ще Жак зник кудись, я б тут і жити зосталась. 

— Підозрюю, поки ми тут, нікуди він не зникне, — Ендрю завів їй пасмо за вухо і поцілував у скроню.

Лальєн лиш шумно видихнула. Не хотіла вголос погоджуватися з цією думкою. Хоча вже знала, що Ендрю отримав запрошення на роботу від Христофора. А той був у якомусь незрозумілому захваті від Жака. Вона могла би припустити, що справа лише в фінансах, які Пеньє щедро вливав у альтернативні поселення. Але з того, як змінювалося зазвичай суворе обличчя Христофора, коли він говорив із Жаком або про Жака, бачила — він вважає його якимось супергероєм, покликаним врятувати планету, ніяк не менше. 

— Сьогодні будемо відправляти акумулятори, — Ендрю неохоче випустив дружину з обіймів. — Мені вже час іти допомогти з цим. 

— Все на схід?

— Так, туди, де вони найпотрібніші зараз.

— Я можу допомогти?

— Вони компактні, але важкі, — згадавши про це Ендрю дістав еластичний бинт з аптечки в кухонній шафі. 

Він був не надто звичний до фізичних навантажень і в Сонцекраї вже встиг потягнути м'язи на лівій руці. 

— Але можеш поїхати з дівчатами запускати зміїв. Вони щодня це роблять. 

— Справді, треба якось трохи влитися в їхню компанію, — Лальєн знову зібрала волосся. — Чому для мене це так важко?

— Майже десять років життя на острові даються в знаки, — Ендрю поцілував її на прощання. — Та тут всі такі дружні й відкриті...

— ...наче їх щойно випустили з якогось корпоративного мотиваційного тренінгу, — засміялася Лальєн. 

— Просто дозволь їм чути й бачити тебе справжню.

«О, ні, тільки не мене справжню, — цю думку Лальєн залишила при собі. — Зі мною справжньою можеш бути тільки ти. Гаразд, ще Аніта, Рем, Рос і Елін. Коли ж ми з ними ще побачимося?»

Все ж Лальєн вийшла з дому разом із чоловіком, і мала намір скористатися хоча б першою його порадою — запропонувати свою допомогу в запусканні повітряних зміїв. У неї навіть досвід був — вона відкрила для себе цю розвагу, коли жила на острові Рема й Аніти. Ендрю та всі її друзі бували там лише короткими набігами — мали багато важливих справ на континенті. Лальєн часто залишалася там зовсім одна, тож що тільки не навчилася робити. Висушування квітів у піску та запускання повітряних зміїв були лише незначним відсотком її занять.

Біля будинку Христофора, де вони з Ендрю попрощалися, зустріла Карі Марж. Вони взаємно посміхнулися тому, як схоже вдяглися цього дня — короткі білі сукні місцевого виробництва, які відрізнялися лише кольором тонкого візерунку вишивки на рукавах — зелений у Лальєн і синій у письменниці. 

— Звідки виїжджають запускачі зміїв? — запитала Лалі у Карі Марж після привітання. 

— Сьогодні ти вже запізнилася до них, — жінка взяла її під руку й повела за собою в напрямку центральної площі. — Хотіла з ними?

— Хочеться бути чимось корисною цьому гостинному колу.

— Щоб бути корисною в генерації вітрової енергії за допомогою зміїв, потрібен більш закритий одяг, — зауважила Карі Марж. — І картуз. І ще бігові кросівки. Наші ловчині вітру повертаються десь о восьмій, подивишся, в що вони вдягнуті. 

— Гаразд. Дякую, я й не подумала про це, — на острові Лальєн просто не виходила з дому у спекотні години дня. Всі її справи надворі припадали на ранній ранок і сутінки. 

— Чомусь мені здається, ми знайдемо у Сонцекраї й інші способи бути корисними, — Карі Марж кинула особливо пильний погляд на співрозмовницю. — Більш приємні й безпечні для нас. 

— Я вже майже не вірю в безпеку, — Лальєн опустила очі — важко було витримати проникливий погляд письменниці.

— О, розумію, чула про одержимість Жака. 

— Невже хтось сказав це при мені вголос? — сумно посміхнулася Лальєн. 

— Вдавати, що слона немає в кімнаті — набагато зручніше. Та, якщо ти не проти, я цього не робитиму.

— Не лише не проти, а навіть вдячна за це. 

— Чудово. Що ж, ми знаємо, що ніде не можна бути в абсолютній безпеці. Але також знаємо, що й від нас таки дещо залежить. Скажімо, можна поїхати на цілий день в гори з незнайомцями вітроловами від сусідніх кіл, — вона вивільнила свою руку, щоб зобразити терези, — або ж зайнятися святковими декораціями на площі, — рука з цією пропозицією показувала значну перевагу. 

— Декораціями? Скоро якесь свято?

— День заснування і, водночас, день народження Христофора.

Вони приєдналися до невеликого гурту на площі. Там були переважно літні люди. Кілька дітей осторонь від них розкривали великі картонні коробки й діставали звідти різнокольорові рулони паперу та упаковки червоних одноразових стаканчиків. 

— Лалі! — сивокоса сусідка Лальєн першою привітала їх. — І Карі! Як пасують вам сукні Карен!

— Вони абсолютно чудові! — письменниця також була в захваті від одягу місцевої майстрині. — І, так, хочемо попрацювати з вами. 

Лальєн кивнула кілька разів поспіль, наче поспішала погодитися з усім сказаним.

— Нас однак поки не беруть в якісь великі складні справи, — продовжила Карі Марж.

— Повірте, підготовка до Великого Дня — справа немаленька, — високий чоловік із поцяткованим сивиною волоссям вказав їм на мальований від руки постер на мольберті.