Форзац

Кожен ранок у Сонцекраї Міхаель починав з прогулянки гірським схилом. Його тягнуло вгору, а гір тут було вдосталь. І зручних доріжок, щоб ними гуляти. Втім, іноді він обирав і незручні, ледве помітні поміж смерек. Цього ранку пішов однією з таких. Естер ще спала. А якщо вже і встигла прокинутися — пила каву з Айріс. Можна було очікувати, що вони стануть подругами з Лальєн, але ні. Та трималася від них на відстані й не виказувала жодного бажання зближуватися. Можливо, вважала їх подругами Жака. 

Міхаель не міг сам собі пояснити, чому молодий Пеньє, який досі жахав Лальєн, насторожував Ендрю і був малоприємним для Ніла, у нього самого викликав все більше захвату. Навіть симпатії. Він здавався відкритим, дружнім до всіх навколо, завжди позитивним, але не понад ту міру, коли це починає дратувати. До того ж, подобався Христофору й Карі Марж, а Міхаель був певен, що жоден з цих двох не підпустив би до себе когось двуликого й небезпечного. Він сподівався знайти щось про Жака у книзі, яку заповів йому Карл Пеньє. Так і не зміг її спалити. В останній момент подумав, що справа не лише в рахунках і паролях, які вже були Міхаелю ні до чого. Мало бути щось іще. Він грів сторінки над свічкою, світив на них ультрафіолетовою лампою, дивився крізь них на сонце, та нічого прихованого не проявлялося. Тому тепер Міхаель просто брав книгу з собою на ранкову прогулянку, сподіваючись, що на свіжу голову одного дня він таки знайде в ній якесь таємне надважливе послання від покійного благодійника. 

Смуга дерев закінчилася, чоловік вийшов на галявину, заставлену сонячними панелями. Поряд з ними ранкове світло здавалося в рази яскравішим. 

— Що я пропускаю? — вкотре запитав себе Міхаель, коли розкрив книгу. Погортав сторінки — вони вже починали дратувати його своєю грою в мовчанку. Перевернув книгу і потрусив, більше не хвилювався, що може її пошкодити. І таки пошкодив. Кілька ниток біля корінця тріснули, форзац трохи відійшов від обкладинки. З-під нього висунувся кутик пожовклого паперу. Міхаель потягнув за цей кутик. Він і сердився, і радів. Все ж, більше радів, хоча ще не прочитав, що ж на тому папірці.

— Старий Пеньє, ти думав, я здогадаюся роздерти книгу? 

Коли він вже збирався прочитати досить дрібні літери, відблиск сонця засліпив йому очі. Довелося повернутися в тінь смерек і перекліпати темні кола, які пливли перед очима. 

— Свідоцтво про народження… копія. Моє? 

Він пробігав очима по одних і тих же словах знову і знову. Весь текст був українською. Чорно-біла ксерокопія його свідоцтва про народження. Оригіналу він ніколи не бачив. Та й навіщо? До отримання паспорта всіма паперовими питаннями займалася мама. Він знав, що батько покинув їх, але від нього регулярно надходили гроші. І більше нічого. Міхаель не намагався з’ясувати жодних подробиць. Якщо вже той чоловік не хотів нічого знати про свого сина, то це було взаємно. 

— Батько Карл Пеньє, — вголос прочитав він. — Батько. Карл Пеньє. Та щоб мені! — він запустив ліву руку у волосся. Це нітрохи не заспокоювало. Правою тримав папірець на рівні очей. Текст на ньому нітрохи не змінювався. — Як? Ну як? 

— Ти знайшов? — з лісу до нього вийшов Жак. 

— Що ти…, — це вперше Міхаель зрозумів, чому той наводив страх на декого з його знайомих. — …тут робиш?

— Наглядав за тобою, кузене. 

— Ти знав? 

— Дізнався, коли знайшов цю книгу. І розкрив її головний секрет значно швидше за тебе. Ну та стежити і розкривати — це прям моє, ти, певно, в курсі.

— Але чому? Він же міг сказати поки був живий. Ми могли зустрітися…

— На ці питання вже ніхто не відповість, — Жак забрав у нього з рук папірець, підібрав книгу, яка валялася осторонь. Поклав свідоцтво під форзац і закрив. — Та, як бачиш, дядько хотів, щоб колись ти дізнався. І тепер ти знаєш. Ти — один із Пеньє. 

— Та хай йому! 

— Хай йому, якщо ти про дядька, буде спокій. 

— А мені? Як тепер мені бути спокійним? — Міхаель розтирав пальцями скроні. 

— Якщо хочеш далі залишатися Вайнердом — просто нікому не кажи про своє відкриття. Я збережу твою таємницю. Та мені приємно знати, що ми кузени. 

— Не казати? Тобто, бути як він… Як батько? Це вже ні. Я не буду таким, як він.

— Скільки ображених дітей в усьому світі хоч раз у житті викрикували цю фразу, — не випускаючи книгу з рук, Жак обійняв Міхаеля. — Думаю, і дядько не хотів, щоб хтось був схожим на нього. Може тому й зробив усе, щоб ти ріс від нього подалі. 

Того ж дня Міхаель оголосив усім за сніданком про їхнє з Жаком відкриття. Назар, який готував на всіх, більше був заклопотаний тим, щоб всім усього вистачало, ніж цією сенсацією. Естер приглушено скрикнула:

— Як... таке можливо?

Лальєн стала ще блідішою, ніж завше. Міхаель не сумнівався, що тепер вона і його остерігатиметься. Ендрю стис виделку так, наче був готовий атакувати не лише свою яєшню, а й новоспеченого Пеньє. Роксана ледь помітно посміхнулась і взялася жувати салат з селичезною кількістю капусти кейл. Від останньої кривилася й більше не усміхалась. 

«Знала або здогадувалася, — зрозумів Міхаель. — Не дивно, вона ж провела з Карлом більше часу, ніж будь-хто з нас. Та й заповітну книгу могла знайти раніше за Жака».

— Неймовірно, просто неймовірно! — повторювала Айріс. — Тільки почекай, будь ласка, поки Ніл трохи зміцніє. Це занадто шокуюча новина для його хворого серця. 

— Можна перечитати тисячі книжок, та ніде не знайдеш таких цікавих історій, як в літописі своєї сім'ї, — проголосила Карі Марж.